Серед різних змін функціональної діяльності організму, що виникають вторинно і потребують симптоматичної терапії, слід відзначити серцеву слабість (наприклад, при дифтерії), колапс внаслідок порушення центральної та периферичної вазомоторної іннервації, проноси, які зв’язані з надподразненням парасимпатичної нервової системи, корчі при правці в результаті ураження рухових гангліозних клітин головного мозку тощо. Самі по собі ці зміни бувають дуже небезпечними. Лікар негайно повинен вжити заходів для їх усунення. Комплекс цих заходів і складає основу симптоматичної терапії.
Одним з найчастіших небезпечних проявів, який потребує негайного втручання, є колапс. Розглядають колапс первинний, зв’язаний безпосередньо із судинною недостатністю, і вторинний, що буває в результаті гострого первинного ураження серцевого м’яза (при дифтерії, правці, ботулізмі) або коли серцево-судинна недостатність виникає внаслідок довготривалої інфекції та інтоксикації (при черевному тифі, дизентерії).
Первинний колапс також поділяють на вазомоторний та капілярний. У патології інфекційних хвороб найчастіше спостерігається перший, зв’язаний з ураженням судинорухових приладів. Це виникає найчастіше внаслідок токсичного парезу симпатичного відділу нервової системи, особливо черевних нервів, надподразнення парасимпатичної іннервації та первинного ураження судинорухового центру довгастого мозку. Як видно з усього викладеного, механізм розвитку колапсу буває різним. Отже, потрібно було б диференціювати і терапію. Але при багатьох інфекційних захворюваннях проявляються усі ці механізми, тому при лікуванні колапсу доцільно вживати різні засоби. Призначають камфору, кардіазол, кофеїн, стрихнін, адреналін, ефедрин, симпатол або вазотон. Одночасно підшкірно або внутрішньовенно впорскують фізіологічний розчин натрію хлориду або ізотонічний розчин глюкози, хворого зігрівають, дають пити гаряче. Серцеві препарати з групи наперстянки (Digitalis) звичайно не дають ефекту при інфекційних захворюваннях, а іноді навіть приносять шкоду. Лише при важкому колапсі, коли інші засоби не дають наслідків, а також при серцевій слабості і виникненні загрози набряку легенів радять вводити внутрішньовенно строфантин, корглікон.
При явищах великої інтоксикації інтравенозно вливають 40% розчин глюкози (по 40—60 мл щоденно), одночасно — інсулін (5—7 ОД під шкіру), а також підшкірно або внутрішньовенно крапельно вводять ізотонічний розчин натрію хлориду та 5% розчин глюкози.
Нервові явища (збудження, безсоння) можна зменшити, призначаючи легкі гідротерапевтичні процедури, вологі обмотування, обтирання, лід на голову, броміди, амідопірин. Морфіну, омнопону та подібних до них препаратів краще уникати.
Догляд хворих, гігієна та режим при лікуванні інфекційних хвороб — м’яке зручне ліжко, чиста білизна, догляд ротової порожнини, шкіри, запобігання пролежням, провітрювання палат тощо мають не менше значення, ніж медикаментозна терапія.
Фізіотерапевтичні засоби лікування при інфекційних хворобах знаходять менше застосування в порівнянні з іншими методами. Частіше застосовують банки, гірчичники, вологі обмотування, лікувальні ванни, діатермію, солюкс. Але для деяких хвороб (бруцельоз, поліомієліт) фізіотерапевтичні методи лікування можуть мати велике значення. Після закінчення лікування та строків ізоляції хворого, перед випискою, лікар складає епікриз захворювання і нотує його в історії хвороби.