Основним завданням патогенетичної терапії є досягнення нормалізації порушених внаслідок інфекційного процесу фізіологічних функцій та анатомічної репарації ушкоджених інфекцією органів. Серед засобів патогенетичної терапії велике значення мають ті, які спрямовані на зміни реактивності макроорганізму. До них відносять трансфузії крові, ауто- та ізогемотерапію, протеїнотерапію, тканинну та гормональну терапію, фізіотерапію, лікувальне харчування.
Гемотрансфузії досить широко застосовуються в клініці інфекційних хвороб. Вважають, що вони викликають зміни колоїдної структури клітин і гуморальних середовищ організму, внаслідок чого стан сенсибілізації та алергії змінюється станом повноцінної реактивності. В деяких випадках при цьому має значення ще і замінне діяння перелитої крові, а також гемостатична дія при кровотечах.
Гемотрансфузії можуть використовуватись для відновлення зміненого білкового складу крові. Для цієї мети замість крові переливають плазму, наприклад, при інфекційному гепатиті, дизентерії тощо. Деякі автори рекомендують переливати імунну кров або плазму, а також гемодіаліз.
Застосовують деякі замінники крові, особливо гемодез, або неокомпенсан (6% полівінілпіролідон). Він особливо показаний при захворюваннях, що супроводжуються великою інтоксикацією (ботулізм, правець, харчові токсикоінфекції, тяжка форма інфекційного гепатиту).
У багатьох випадках, одночасно з антимікробним лікуванням, вживають стероїдні гормони. В клініці інфекційних хвороб частіше користуються глюкокортикоїдними гормонами (кортизон, гідрокортизон, преднізолон, триамсинолон, дексаметазон). Вони виявляють протизапальний вплив, нормалізують деякі метаболічні зрушення, зменшують інтоксикацію, але головним чином, діють десенсибілізуюче. Гормони доцільно призначати одночасно з лікуванням антибіотиками при тяжких формах черевного тифу, холері, токсикоінфекціях, бруцельозі, тяжких формах інфекційного гепатиту. Слід мати на увазі, що глюкокортикоїди знижують імуногенез, руйнуючи плазматичні клітини і знижуючи фагоцитарну активність ретикулоендотеліальної системи, знижують зсідання крові. Тому, при резистентності збудників до засобів етіотропної терапії, лікування цими гормонами протипоказане: воно може сприяти загостренню і генералізації інфекції. Крім того, ці препарати можуть спричинити гіперглікемію, негативно впливають на водно-сольовий обмін, загострюють або провокують приховані виразки шлунку або сприяють їх виникненню. Можуть спричинити декальцинацію, остеопорози, спровокувати глаукому, хворобу Іценко — Кушінга. При деяких вірусних захворюваннях, зокрема натуральній і вітряній віспах, герпесі, лікування кортикостероїдами протипоказане.
При застосуванні гормонів з ургентною метою (при гострій дистрофії печінки) лікування починають з великих доз препаратів, знижуючи їх по мірі покращання стану хворого. При хворобах з хронічним перебігом лікування починають з помірних доз, при потребі обережно підвищуючи і далі поступово знижуючи їх («метод профільної дуги»).
З метою десенсибілізації можна призначати і різні протигістамінні препарати.
Лікувальне харчування при гострих інфекційних хворобах вважається одним з основних і найважливіших методів комплексної терапії. При встановленні добового раціону харчування треба мати на увазі, що основний обмін інфекційного хворого звичайно збільшений тому він повинен одержувати аж ніяк не менше калорій, ніж здорова людина. С. А. Бахмутська вважає нормою для гарячкового хворого 35—40 ккал на 1 кг ваги. їжа повинна мати в своєму складі всі харчові інгредієнти: білка — 100 г, вуглеводів 300 -350 г,, жирів — до 100 г. Загальна калорійність 2000—3000 ккал на добу.
Білки слід давати повноцінні: м ясо, рибу, яйця, свіжий сир, вуглеводи — у вигляді киселів, фруктових соків, каш, супів, хліба, сухарів, цукру. Жири повинні бути емульгованими: масло, вершки, сметана.
При більшості інфекційних захворювань організм втрачає вітаміни, які треба поповнювати, особливо під час лікування сульфаніламідними препаратами та антибіотиками.
Як відомо, вітаміни мають величезне лікувальне та профілактичне значення. Так, недостача вітаміну А порушує загальний стан організму і знижує опірність, особливо з боку ретикулоендотеліальної системи. Недостача вітамінів комплексу В призводить до анемії, виразкового коліту, ураження периферичної нервової системи. Вітаміну С властива антитоксична та антибактеріальна дія, позитивний вплив на комплементарну функцію організму. Вітаміни С і К укріплюють судинну стінку, запобігають кровотечі.
Недостачу вітаміну А можна поповнювати призначенням вершкового масла, молока, яєчних жовтків, печінки, моркви, томатів. Для забезпечення організму вітаміном С хворому дають ягоди або ягідні соки, шипшину, цитрину. Вітамін групи В міститься в картоплі, квасолі, яблуках, м’ясі, яйцях та печінці. Крім того, вітаміни призначають додатково (аскорбінова та нікотинова кислоти, тіамін, рибофлавін, вікасол тощо).
При інфекційних захворюваннях досить часто виникає ацидоз. У таких випадках необхідно давати страви, які мають достатню кількість лужних інгредієнтів. Обмежують вживання продуктів, що містять кислі сполуки (м’ясо, яйця, сир, квасоля), і призначають продукти такі, як картопля, морква, яблука.
Необхідно підтримувати та збуджувати апетит, для чого доцільно призначати соляну кислоту з пепсином або натуральний шлунковий сік, панкреатин, камполон, а в деяких випадках навіть вино.
Треба мати на увазі, що при багатьох інфекційних хворобах виникають зміни у ротовій порожнині, глотці, зіві, мигдаликах і підщелепних лімфатичних вузлах; хворі скаржаться на болючість при ковтанні. В таких випадках їм дають їжу в рідкому або в напіврідкому вигляді, це ж стосується і всіх тяжкохворих, особливо гарячкових. Немовлят взагалі слід перевести на годування груддю.
При проносах слід обмежити кількість вуглеводів, особливо цукру, виключити з їжі овочі, давати каші, трохи м’яса або риби, кисіль. Молока краще уникати або ж давати його з рівною домішкою Аg. саlсіs. При закрепах корисно призначати продукти, що можуть посилювати перистальтику та розріджувати випорожнення (цукор, мед, овочеві сирі соки).
Хворому треба давати більше пити. Це сприяє посиленню діурезу, а отже, і зменшенню концентрації токсинів в організмі та більш швидкому їх виділенню. При ацидотичному стані доцільно призначати мінеральні лужні води. Добова кількість рідини дорівнює 1,5—2,5 л.
Їжа повинна бути смачною, добре оформленою, викликати в хворого почуття насолоди, тому під час їжи повинна бути і приваблива до цього ситуація.