Так називають групу захворювань, які спричиняються різними видами лептоспір і характеризуються гарячкою, м’язовими болями, кон’юнктивітом, поліморфним висипом. Здебільшого ці захворювання не супроводжуються жовтяницею, хоча бувають форми хвороби, при яких вона виникає. Для деяких представників цих захворювань характерна природна вогнищевість інфекції.
Випадки подібних захворювань, так званих переміжних гарячок, були описані вперше під час російсько-турецької війни 1877— 1878 рр. М. І. Піроговим.
Етіологія. Водні гарячки спричиняються групою лептоспір, до якої належать:
1) Leptospira gryppotyphosa (С. І. Тарасов; назва збудника невдала, оскільки останній ніякого відношення ні до тифу, ні до грипу не має;
2) L. ДВ-Б (штам «Монякова»);
3) ДВ-А (штам «Перепеліцин»);
4) L. hebdomadis виявлена в Японії у хворих на так звану семиденну гарячку (нанукаямі);
5) L. Akijami виділена в тій же країні від хворих на так звану осінню гарячку (акіямі). Рідше виявляють інші види лептоспір (L. batavia, L. canicola, L. casachstanica). Морфологічно і культурально всі ці лептоспіри подібні одна до одної і відрізняються між собою за антигенною будовою.
Епідеміологія. Основне джерело інфекції при водних гарячках — гризуни. Для L. gryppotyphosa джерелом є мишовидні гризуни (нориця звичайна, нориця економка). Джерелом інших лептоспір можуть бути також польові і хатні миші, миші малятка, сірі та водяні щури, хом’яки, тхори. Вони заражають воду і її джерела сечею, з якою виділяються лептоспіри. Значну роль у поширенні лептоспір відіграють також велика рогата худоба, свині, коні, промислові хутрові тварини. У гризунів ця Інфекція перебігає латентно, в сільськогосподарських тварин супроводиться певними клінічними проявами, зокрема у телят виникає іктерогемоглобінурія. Люди заражаються під час сільськогосподарських робіт, особливо при сінокосі на болотяних та низинних ділянках, на торфових розробках, рисових плантаціях, де вода буває інфікована сечею лептоспірозних тварин, а також при купанні, питті інфікованої води, догляді за хворими тваринами тощо. Лептоспіри проникають в організм людини найчастіше крізь ушкоджену шкіру (головним чином в осіб, які працюють без взуття) і через рот (пиття зараженої води, споживання молока і м’яса інфікованих тварин). Можливе також трансмісивне інфікування через іксодових кліщів. Іноді вдається встановити зв’язок спалахів водної гарячки в людей з епізоотією іктерогемоглобінурії у тварин.
Клініка. Патогенез водної гарячки вивчений недостатньо. Вважають, що в патогенезі хвороби Васильєва — Вейля і водної гарячки багато спільного. Інкубаційний період в середньому триває 1—2 тижні. Хвороба розпочинається завжди раптово, без продрому. З’являється інтенсивний жар, температура підвищується до 40° С. Хворі скаржаться на тяжкий головний біль, сильний біль у м’язах поперекової ділянки та кінцівках, зокрема в литкових м’язах, які дуже чутливі при доторканні. Нерідко спостерігаються запаморочення, загальна слабкість, розбитість, іноді — нудота, блювання. Вже в перший день захворювання при огляді хворого звертає на себе увагу інтенсивна гіперемія обличчя і особливо очей; дуже часто (до 70% випадків) буває справжній кон’юнктивіт та склерит. Рогівки блищать. Язик сухий, обкладений. На губах іноді висипає герпес (12%). У верхніх дихальних шляхах та легенях особливих змін не виявляють. З боку серця бувають глухі тони. Пульс прискорений відповідно до температури, зрідка спостерігається брадикардія. Кров’яний тиск у межах норми, інколи буває невелика гіпотонія. Часто виникають болі в животі, в ілеоцекальній ділянці, бурчання. Випорожнення часто затримуються, бувають проноси, які пізніше змінюються закрепами. Іноді спостерігається болючість і збільшення печінки (Б. П. Кушелевський). Жовтяниці звичайно не буває, за винятком так званих жовтяничних форм водної гарячки. Селезінка збільшена в 1/3 випадків, іноді лише перкуторно, часом лише болюча при пальпації. Зміни у нирках, на противагу хворобі Васильєва — Вейля, нетипові. Часто спостерігається безсоння, неспокій у хворих, нестерпний головний біль. Іноді виникає справжній лептоспірозний менінгіт.
Приблизно на 4—5-й день хвороби з’являється поліморфний висип, який локалізується спочатку біля ключиць, а згодом поширюється на тулуб, кінцівки, особливо розгинальні поверхні. Вільними від висипу лишаються звичайно обличчя і долоні. Висип може бути короподібним, скарлатиноподібним і навіть розеолоподібним та петехіальним. У таких випадках хворобу важко відрізнити від висипного тифу. Іноді одночасно виникає і енантема. Висип буває недовго — від кількох годин до 2 днів, а тому часом його навіть не помічають.
При дослідженні крові у гострому періоді хвороби спостерігається лейкоцитоз і різке ядерне зрушення лейкоцитарної формули вліво за рахунок паличкоядерних (до З0—40%); кількість лімфоцитів буває в нормі, спостерігається відносний лімфоцитоз або, навпаки, лімпофенія, невеликий моноцитоз. Еозинофіли зберігаються, іноді кількість їх зменшується до 0,5—1%. РОЕ звичайно прискорена до 40—50 мм на годину.
При дослідженні спинномозкової рідини виявляють цитоз (від 10 до 600 клітин і більше), переважно нейтрофільний. Кількість білка збільшена, реакція Панді позитивна.
Гарячка триває найчастіше тиждень (тому японці дали назву хворобі «семиденна гарячка»), іноді понад 10—12 і навіть 20— 22 дні. Температура весь час висока, часом поволі знижується, лишаючись все ж таки на високому рівні.
Падіння температури може бути критичним, нерідко за типом прискореного лізису.
Бувають випадки, коли температурна крива набирає переміжного, інтермітуючого (як при малярії) характеру. Після 2—5 днів апірексії температура нерідко знову підвищується, тому температурна крива стає двогорбою. Друга гарячкова хвиля триває 1—З доби.
Період реконвалесценції при безжовтяничній формі водної гарячки звичайно не перевищує 2—3 тижнів.
Крім типової, безжовтяничної, форми водної гарячки, буває ще й жовтянична. При жовтяничній формі на 5—7-й день жовтіють склери, а ще через 2—3 дні — шкіра і слизові оболонки. Іноді одночасно з жовтяницею з’являються різні висипи, які рідко бувають петехіальними (на відміну від іктерогеморагічного лептоспірозу). В легенях часом вислуховуються сухі, зрідка вологі хрипи. Печінка збільшується, виступаючи на 2—3 см нижче реберного краю.
Жовтяниця при водній гарячці відрізняється від хвороби Васильєва— Вейля короткотривалістю: вже через 12—18 годин жовтяниця починає зменшуватись. Цей процес супроводиться свербінням шкіри. Хворі часто скаржаться на безсоння.
При жовтяничній формі хвороби гарячка звичайно триває 6— 12 днів, після чого температура знижується до норми; можливий також субфебрилітет. Іноді через кілька днів після падіння температури виникають повторні гарячкові хвилі (1—2). Остання хвиля може настати на 20—23-й день хвороби. Кількість лейкоцитів у крові збільшується (12—15 тис.), прискорюється реакція осідання еритроцитів до 40—60 мм на годину.
Період реконвалесценції при жовтяничній формі водної гарячки триває до 2—2,5 місяця (на відміну від безжовтяничної форми). Летальність не перевищує 1%.
Поруч з тяжкими трапляються форми хвороби з легким перебігом, при яких гарячка триває 1—2 дні. В таких випадках хворобу можна розпізнати лише при епідемічних спалахах і за допомогою лабораторних методів дослідження. Вважають також, що при зараженні лептоспірами ДВ-Б («Моняков») та «акіямі» хвороба перебігає тяжче, ніж при зараженні лептоспірами інших типів.
Ускладнення при водній гарячці бувають рідко. Вони виникають найчастіше в гострому періоді захворювання. Можливі кишкові та шлункові кровотечі, нефрити, аборти або передчасні пологи, передчасна менструація, випадіння волосся, ураження очей (іридоцикліти, ірити, увеїти, помутніння скловидного тіла). В періоді реконвалесценції бувають психози. Іноді виникають ускладнення з боку нервової системи: енцефаліти, менінгополірадикулоневрити з плеоцитозом у лікворі, вегетативними явищами в дистальних відділах кінцівок. Загальна летальність не перевищує 1%. Смерть настає найчастіше від енцефаліту.
Лабораторна діагностика. Для мікроскопії беруть осад двічі процентрифугованої цитратної плазми хворого. Для бактеріологічного дослідження кров сіють на спеціальні середовища (Уленгута, Терських, Кіктенка, Фервоорта — Вольфа і т. д.). Біологічної проби на морських свинках не роблять, тому що лептоспіри з групи водної гарячки для них майже не патогенні. Серологічні дослідження (реакції аглютинації — лізису) досить чутливі, але більш придатні для ретроспективного діагнозу.
Диференціальний діагноз. Діагноз безжовтяничного лептоспірозу під час епідемічного спалаху не важкий. У спорадичних випадках цю хворобу потрібно диференціювати з іншими хворобами, які мають спільні клінічні риси: малярією, висипним та поворотним тифами, хворобою Васильєва — Вейля та грипом.
З малярією водна гарячка має такі спільні риси: сезонність, наявність спільних природних сприятливих умов (заболоченість); іноді, особливо в дітей, гарячка може мати інтермітуючий характер. Проте при водній гарячці селезінка збільшена набагато рідше, ніж при малярії. Висипу при малярії звичайно не буває. Вирішує діагноз паразитоскопія крові.
Гострий початок хвороби, інтенсивний головний біль, почервоніння обличчя і склер, поліморфний висип, який з’являється на 4—5-й день хвороби, часто дають привід для сплутування водної гарячки з висипним тифом. Але висипним тифом хворіють частіше в містах, більше взимку, ніж влітку. Водна гарячка — майже виключно сільська хвороба. Герпес при висипному тифі — дуже рідке явище, м’язові болі ніколи не бувають такими інтенсивними, як при водній гарячці. При водній гарячці не спостерігається таких ознак висипного тифу, як симптом язика (Годельє — Говорова), плями Кіарі — Авцина. В крові при висипному тифі буває анеози нофілія і часто з’являються плазматичні клітини. Після падіння температури гарячка при висипному тифі не рецидивує, як це часто буває при лептоспірозі.
Вирішують питання серологічні дослідження: реакція аглютинації з рикетсіями, реакція зв’язування комплементу.
Поворотний тиф виникає в ті самі пори року, що й висипний, ї має подібні епідеміологічні особливості. Зближують його з лептоспірозом деякі спільні клінічні риси: гострий початок хвороби, головний біль, біль у литкових м’язах, гіперемія обличчя й очей, температурні рецидиви. При диференціальній діагностиці слід зважати також на те, що з кінця 40-х рр. поворотного тифу в нашій країні немає. Епідеміологічний фон цих захворювань різний. Діагноз поворотного тифу вирішується на підставі дослідження товстої каплі крові на спірохети Обермейєра.
При жовтяничній формі водної гарячки жовтяниця з’являється дещо пізніше (на 5—7-й день) і триває значно менше (12—18 годин) , ніж при іктерогеморагічному лептоспірозі. Введена морській свинці кров хворого на хворобу Васильєва — Вейля спричиняє її загибель, чого не буває при аналогічній спробі з кров’ю хворого на водну гарячку. Вирішує питання специфічність серологічних реакцій аглютинації — лізису: сироватка крові хворих на водну гарячку не аглютинує і не лізує збудника хвороби Васильєва — Вейля.
Від грипу водна гарячка відрізняється відсутністю катаральних явищ у верхніх дихальних шляхах, наявністю висипу, збільшенням печінки і нерідко — селезінки. Сезонність водної гарячки та переважне поширення серед сільського населення зовсім нетипові для грипу.
При папатачі спостерігаються лейкопенія, характерні очні ознаки Таусіга, Піка. Висипу, гепатолієнального синдрому не буває, гарячка не рецидивує.
Лікування. Хворих на водну гарячку треба госпіталізувати. Для лікування призначають пеніцилін у великих дозах (до 1 — 1,5 млн. ОД на добу), який, щоб запобігти рецидивам, продовжують давати ще 2—3 дні після зниження температури у хворого. Слід, проте, зазначити, що цей запобіжний захід не завжди дає позитивні результати. Ефективні також стрептоміцин, біоміцин, ауреоміцин, тераміцин. Багато прихильників має лікування специфічною сироваткою, яке вперше застосували С. І. Терських, Є. М. Леонович та ін. Сироватку впорскують внутрішньом’язово по 10—70 мл.
Заходи боротьби. Основним заходом боротьби проти водної гарячки є запобігання зараженню води лептоспірами. Зайву рослинність по берегах рік, у якій звичайно водяться гризуни, треба знищити, особливо в тих місцях, де беруть воду та купаються. Місця для купання людей слід вибирати вище місць водопою та миття рогатої худоби. Під час торфових розробок, косовиці на мокрих луках, робіт на рисових плантаціях люди повинні працювати у гумових або брезентових чоботах, комбінезонах, захисних окулярах, рукавицях і мати доброякісну питну воду. Треба забезпечити ретельний ветеринарний нагляд за рогатою худобою і свинями. Забороняється вводити хворих і перехворілих на іктерогемоглобінурію тварин у здорові тваринні господарства; для тварин, які прибули з небезпечних на лептоспіроз місць, треба встановити місячний карантин. При наявності епізоотичних показань доцільно запровадити запобіжну імунізацію сільськогосподарських тварин (хінозолова вакцина Любашенка, карболгліцеринова вакцина Дукалова). Згідно з епідеміологічними й епізоотичними показаннями, проводиться також вакцинація людей. Для цього користуються лептоспірозною тривакциною, виготовленою за методом А. А. Варфоломєєвої і Г. Н. Ковальського з інактивованої нагріванням і консервованої 0,3% розчином фенолу суміші L. grippotyphosa, ДВ-Б «Моняков» і L. ісІегоhаеmorrhagica в дистильованій воді. Вакцину впорскують дворазово: перший раз — 2 мл, через 7—10 днів другий раз — 2,5 мл. Ці дози однакові як для дорослих, так і для дітей. Перше щеплення дітям роблять у восьмирічному віці. В разі необхідності через рік проводять одноразову ревакцинацію (доза — 2 мл). У вакцинованих в разі виникнення захворювання перебіг його буває легкий, нерідко стертий.