Походження і епідеміологія цієї інфекції вперше були встановлені експедицією ВІЕМ, очолюваною М. К. Яцимирською-Кронтовською, в 1938 р., хоч про неї повідомляли ще в 1934— 1935 рр. (Е. І. Мілль).
Збудник хвороби — Rickettsia (Dermacentroxenus) sibirica — виділений уперше в 1938 р., але докладно вивчений лише в 1948 р. П. Ф. Здродовським та Є. М. Голіневич. Морфологічно подібний до вище описаних рикетсій, має здатність до внутрішньоядерного розмноження в уражених клітинах.
Людина заражається на кліщовий рикетсіоз при укусах іксодових кліщів, найчастіше — Dermasentor nuttali, Dermasentor silvarum, Dermacentor pictus, Haemophysalis concinna, Haemophysalis punctata. Ці кліщі можуть передавати збудників своїм нащадкам трансоваріальним шляхом, завдяки чому вони є не тільки перенощиками, а й джерелом інфекції в природі. Кліщі паразитують, головним чином, на гризунах (ховрахи, щури, нориці, польові миші, хом’яки, бурундуки) і при цьому заражають їх. Отже, гризуни створюють додатковий резервуар рикетсій у природі.
Кліщовий рикетсіоз спостерігається окремими ендемічними вогнищами в областях Центрального і Східного Сибіру та Далекого Сходу.
Захворюваність на кліщовий рикетсіоз набирає найбільшого поширення в травні — червні, в зимові місяці не спостерігається.
Інкубаційний період в середньому триває 3—6 днів. У перші години хворі скаржаться на різкий головний біль, що невпинно посилюється, озноб, загальне нездужання, гарячку, млявість. Гарячка наростає досить швидко, досягаючи максимуму вже на З— 4-й день захворювання (39—40° С). З’являється інтенсивний біль у м’язах, особливо кінцівок (литкові м’язи) та попереку. Одночасно з явищами загальної інтоксикації на місці укусу кліща з’являється первинний афект — щільний інфільтрат з центральним некрозом у вигляді коричневої кірочки, оточеної червоним обідком.
Локалізація інфільтрату залежить від місця укусу кліща. Первинний афект досягає максимуму вже в перші дні хвороби. Його утворення супроводиться лімфаденітом; регіонарні лімфатичні вузли збільшуються і іноді бувають болючими (Н. В. Сергеев, А. А. Преображенський).
На 2—4-й день захворювання з’являється висип. В легких та середніх за тяжкістю випадках він набирає розеолоподібно-папульозного характеру. Окремі елементи нагадують сочевиці, розміщуються на шкірі передпліч, грудей і спини. Висип іноді поширюється також на обличчя, долоні та підошви, зберігається протягом усього гарячкового періоду і навіть, кілька днів після зниження температури до норми. Пізніше в центрі розеол виникають вторинні петехії. Після зникнення висипу іноді лишається пігментація шкіри.
У тяжких випадках висип набирає геморагічно-петехіального характеру, а також з’являється геморагічна енантема в ротовій порожнині. Інтенсивність висипання і тривалість його не завжди відповідають тяжкості хвороби. Іноді при легкому перебігу захворювання буває дуже рясний висип і, навпаки, при тяжкому кількість висипних елементів незначна. Можуть траплятись випадки кліщового рикетсіозу без помітного висипу (Г. І. Феоктистов).
Майже одночасно з появою висипу, іноді раніше, з’являється почервоніння шкіри обличчя, розширюються судини склер. Тони серця ослаблені, пульс помітно відстає від температури. З боку легенів істотних змін не буває. Гепатолієнальний синдром непостійний. Спостерігається помірний нейтрофільний лейкоцитоз з лімфопенією. Реакція осідання еритроцитів прискорена. Затьмарення свідомості буває рідко. Гарячковий період в середньому триває 1— 2 тижні, гарячка звичайно знижується поступово.
У більшості випадків перебіг хвороби сприятливий, рецидиви не виникають, летальність незначна.
При лабораторній діагностиці кліщового північноазіатського висипного тифу користуються реакціями аглютинації та зв’язування комплементу з антигеном із Rickettsia sibirica. Відповідні антитіла виявляються вже наприкінці першого тижня. Титри комплементзвязуючих антитіл, як і при марсельській гарячці, порівняно невисокі (1:20— 1:60). Ці антитіла найчастіше виявляються з 11-го дня хвороби.
Для розпізнавання кліщового висипного тифу можна використовувати скротальний феномен у самців морських свинок, впорскуючи їм у черевну порожнину кров від хворих.
Кліщовий рикетсіоз лікують левоміцетином (Д. А. Ніконов), а також антибіотиками тетрациклінової групи за такими ж схемами як і висипний тиф.
Профілактичні заходи. Необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту від укусів кліщів і знищення їх в природі. Для знищення кліщів у місцях перебування їх і виплоду користуються дустом ДДТ, гексахлораном тощо.