Збудниками дифілоботріозів є представники ряду лентеців (Pseudophyllidea).
Лентеці відрізняються від ціп’яків такими особливостями. Присосків у них немає, замість них на головці є ботрії — присмоктувальні щілини. Парні сім’яники та жовточники розташовані по боках проглотиди; матка петляста, на вентральному боці тіла має отвір, через який яйця виходять у просвіт кишечника хазяїна. Яйця мають двоконтурну оболонку, під якою містяться: зародкова клітина і оточуючі її численні клітини-живильники. На верхньому полюсі яйця є кришечка, на нижньому — горбок.
Розвиток лентеців проходить зі зміною трьох хазяїв. Більшість лентеців у статевозрілій стьожковій стадії перебуває в тонкому кишечнику людини.
Серед людей найчастіше спостерігаються захворювання які спричиняються широким лентецем (Diphyllobotrium latum) (рис 18). Це найбільший паразит людини, завдожки від 2 до З0 м. Стробіла його складається з 4 тис. окремих члеників (іноді буває и більше), ширина яких перевищує їх довжину. Від цього й походить назва паразита — «широкий лентець».
Паразитуючи в тонкому кишечнику людини (а також собак кішок, свиней, лисиць, тюленів та інших ссавців) у статевозрілій стадії, лентець викидає разом з випорожненням хазяїна яйця та окремі проглотиди. Коли яйце паразита потрапляє в яку-небудь водойму, через кілька тижнів з нього виходять зародок — корацидій. Він має шість гачечків і війковий покрив, за допомогою яких вільно пересувається у воді. Тут його проковтують маленькі рачки-циклопи або діаптомуси (веслоногі рачки). В їх організмі корацидій перетворюється у личинку першої стадії — процеркоїд. Рачок, отже, є першим проміжним хазяїном широкого лентеця Коли такий рачок стає поживою риби (щуки, йоржа, окуня, налима, лосося, форелі, сига), процеркоїд перетворюється у личинку другої стадії — плероцеркоїд. Риба є другим, проміжним, так званим до¬датковим хазяїном широкого лентеця.
Плероцеркоїд, який міститься в м’язах риби,— це вже дозріла личинка. Для того, щоб далі розвинутися, вона повинна потрапити до організму людини. Коли людина споживає таку рибу плероцєркоіди широкого летенця проникають в її організм, де прикріплюються головками до стінки кишок, защемляючи своїми ботріями слизову оболонку, і через 1-1,5 Місяця перетворюються в статевозрілих паразитів. В одній рибі може бути кілька плероцеркоідів, отже, і в кишках людини розвиватиметься відповідна кількість паразитів. Таким чином, людина стає остаточним (основним) хазяїном паразита. Крім людини, ним можуть стати також собаки, коти, свині, лисиці, тюлені тощо.
Дифілоботріоз особливо поширений серед населення, яке живе на берегах північних річок.
Патогенна дія широкого лентеця полягає у висмоктуванні поживних соків, токсичному впливі і подразненні слизової оболонки та нервових закінчень верхнього відділу тонкого кишечника, де він паразитує.
Спочатку виникають непевні диспепсичні розлади: зниження апетиту, біль у животі, нудота, проноси або закрепи. Хворі іноді відчувають головні болі, дратливість. Часто уся хвороба, навіть при інтенсивній інвазії, може обмежуватись цими ознаками. Проте іноді спостерігаються явища шкідливого впливу паразита на кровотворні органи і склад крові. Хворі стають блідими, зовнішні покриви набирають дещо іктеричного забарвлення. При лабораторному дослідженні крові знаходять зміни типові для перніціозної анемії. Бувають набряки, шлункова ахілія, збільшення селезінки. Така анемія перебігає досить важко і навіть часом з летальним наслідком.
Діагноз вирішують наслідки копроовоскопії.
Лікування кишкових цестодозів. Найпопулярнішим препаратом для вигнання цестод є ефірний екстракт кореневища чоловічої папороті (Extractum rhizomae Filieis maris aethereum). Лікування ним дає досить добрі наслідки при інвазіях широким лентецем, дещо гірші — при інвазіях теніїдами. Хворим за 3 4 дні до початку лікування призначають дієту, з якої виключають жири. Напередодні лікування звечора хворому дають сольове проносне (25 г магнію сульфату). В день лікування зранку хворому ставлять клізму, а через годину він натщесерце протягом 20—40 хвилин п¬винен прийняти всередину всю дозу препарату. Дорослим екстракт папороті призначають у желатинових капсулах по 0,5 а, всього 8 12 капсул, тобто 4—6 г. Приймаючи капсули з екстрактом папороті хворий повинен запивати їх 1% розчином соди. Дітям препарат призначають по 0,5 г на рік життя, у вигляді кашки з сиропом або повидлом. Через годину після прийому екстракту папороті хворому знову дають сольове проносне.
Під впливом лікування глисти у великій кількості виходять разом з випорожненнями. Але лікування можна вважати більш-менш успішним лише тоді, коли виділиться головка паразита. Щоб упевнитися в цьому, треба ретельно передивитися фекали. Коли ж паразит вийшов без головки, необхідно хворому поставши 1-2 клізми. Препарат можна вводити також через дуоденальний зонд у вигляді емульсії з гуміарабіком.
Лікування екстрактом папороті протипоказане при активних формах туберкульозу, суб- та декомпенсованих вадах серця, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, хворобах нирок та печінки. Від лікування папороттю треба також утримуватись при вагітності та в менструальному періоді.
Якщо глистогінного ефекту немає або він неповний (коли головка паразита залишилась у кишечнику), то повторне лікування можна призначати не раніше як через 12—15 днів.
Зараз застосовують препарат, який є діючою речовиною папороті,— філіцилен (або філіксан) в таблетках і порошках; доза для дорослих 2—3 г.
При явищах отруєння препаратом папороті (блювання, ціаноз, колапс) прийом його слід припинити, дати проносне, промити шлунок, призначити серцеві ліки тощо. Для лікування цестодозів призначають також гарбузове насіння. Доза для дорослих: 300 г очищеного від луски насіння розтирають у воді, змішують з 50—100 г меду або повидла і дають прийняти все відразу.
В. П. Под’япольська та А. І. Ісайчева призначали протягом З днів перед кожним циклом лікування метиленовий синій (0,1 г на прийом для дорослих) або ятрен — двічі в день лікування папороттю і 3 рази на день в наступні 3 дні за годину до їди. Добова доза ятрену для дорослих—1,5 г, для дітей 0,15—0,7 г, залежно від віку. Таке лікування дало добрі наслідки.
Л. І. Городилова та А. І. Ісайчева замість метиленового синього радять застосовувати генціанвіолет. Цей препарат дають у желатинових капсулах у перші 3 дні лікування після їди за один-два прийоми (по 0,04—0,12 г на добу залежно від віку хворого). На 3-й день призначають проносне, потім екстракт папороті протягом 2 днів, а в наступні 3 дні — ятрен.
В останні роки для лікування цестодозів з успіхом стали застосовувати препарати акридинового ряду. Н. Е. Семенова рекомендує призначати аміноакрихін циклами (по 3 дні кожний); перерва між ними 6—7 днів. Доза для дорослих на прийом 0,4—0,6 г; для дітей від 3 до 4 років 0,1—0,15 г, 7 років — 0,3 г одноразово. Всю добову дозу хворим дають натщесерце за два прийоми; перерва між прийомами — півгодини.
Ефективне також лікування теніаринхозу фенасалом. Цей препарат майже не токсичний, не має протипоказань. Діє пошкоджуюче на поверхню стробіли, внаслідок чого остання в кишечнику перетравлюється. Доза препарату для дорослих 2 г, дітям — від 0,5 до 2 г залежно від віку. Наступного дня можна призначати ще 0,5 г. Оскільки під дією фенасала паразит перетравлюється, про ефективність проведеного лікування можна висловитись при теніаринхозі через 2—3 місяці. Призначають ще дихлосал (суміш фенасалу та дихлорофену). 2 г фенасалу і 1 г дихлорофену розтирають в 1 столовій ложці окропу, додають холодної води до 1/3 склянки і суміш випивають. При теніозі лікування дихлосалом протипоказане. Зараз вивчається ефективність нового препарату з гарбузового насіння — кукурбіту.
Лікування цистицеркозу хірургічне.
Профілактика теніозу полягає в планомірному обстеженні населення, особливо працівників м’ясної промисловості та громадського харчування. Виявлені паразитоносії підлягають обов’язковій дегельмінтизації Фекалії їх ретельно знешкоджують 20% розчином вапна. Потрібні також відповідні ветеринарно-санітарні заходи щодо фінозу свиней та великої рогатої худоби, ветеринарно-санітарна експертиза на м'ясоконтрольних станціях. Необхідно заборонити продаж фінозного м яса.