Ці захворювання належать до інфекцій з природною вогнищевістю. Вони зовсім не поширюються за межі перебування перенощиків кліщів з родини аргазових (Argasidae). Захворювання поширені, головним чином, в місцевостях тропічного та субтропічного клімату.
Всі кліщові поворотні тифи є зоонози. На відміну від європейського поворотного тифу при кліщових спірохетозах людина рідко буває джерелом інфекції. Джерелом цієї інфекції є різні дикі гризуни (піщанки, хом’яки, дикобрази), а також шакали, в організмі яких можуть зберігатись спірохети. Крім того, спірохети довго зберігаються також в самих кліщах і навіть передаються нащадкам трансоваріальним шляхом; отже, і кліщі бувають не тільки перенощиками, а й джерелом інфекції.
Кліщові спірохетози поширені ендемічно в різних частинах земної кулі, головним чином в Африці та Азії.
В СРСР ці інфекції зустрічаються в Середній Азії та Закавказзі, в Дагестані, Ставропольському краї. На Україні поодинокі випадки кліщового поворотного тифу спостерігались у Херсонській області.
Кліщові поворотні тифи, що трапляються на території СРСР, мають збудників — спірохет, які наближаються один до одного, і клінічний перебіг захворювань, спричинених ними, також майже однаковий.
Етіологія. Збудником середньоазіатського кліщового поворотного тифу вважають спірохету Borrelia sogdianum, яку описав І.І. Пікуль (1922—1928). В Туркменії було виділено ще дві спірохети — В. latyshevi та В. nereensis. Збудником кавказького поворотного тифу вважають спірохету В. caucasica, описану в 1921 р. Є. Г. Марциновським і пізніше докладно вивчену С. П. Канделакі. Збудником кліщового поворотного тифу, що спостерігається на Україні (Херсонська та Миколаївська області), вважають спірохету, яку Л. В. Громашевський, О. А. Горячова, П. Ф. Хоруженко і В. В. Слюсаренко назвали Spirochaeta borysthenicae.
Ці спірохети морфологічно подібні одна до одної. На відміну від спірохет епідемічного поворотного тифу вони гірше культивуються на середовищі Аристовського — Гельцера та інших, але лабораторні тварини (морські свинки, білі миші та щури) більш сприйнятливі до них, ніж до спірохет Обермейєра.
Епідеміологія. У Середній Азії джерелом кліщових спірохетозів є піщанки (Rhombomys opimus), щури, миші, хом’яки, землерийки, на Кавказі — лісова нориця (Microtus silvarum), кавказька піщанка, хатня миша, тушканчики. Перенощиками інфекції є кліщі, які належать до аргазових. Зокрема, перенощиком середньо-азіатського поворотного тифу є кліщ Ornithodorus papillipes, кавказького — О. verrucosus (Alectrobius asperus). Останнього вважають також перенощиком кліщового поворотного тифу на півдні України (Н. Д. Нетребко).
Кліщ О. papillipes зустрічається як у норах різних гризунів, так і в поселеннях людей — у щілинах стін та підлог, у глинобитних будівлях, кибитках. Кліщ О. verrucosus є мешканцем природних біотопів (печери, нори черепах). На Україні біотопи цього кліща виявлені в Херсонській та Миколаївській областях, знаходяться у вапняках третинного періоду, що оголюються по берегах річок, схилах балок.
У Туркменії виявлені також кліщі О. tartakowski та О. nereensis — перенощики спірохети Borrelia latyshevi. Всі перелічені кліщі послідовно проходять біологічний цикл: яйця, личинки, німфи (кількох стадій) та статевозрілі особи. Довжина тіла самиці — біля 8 мм, ширина 4—4,5 мм, самець дещо менший. Очей вони не мають.
Спірохети разом з кров’ю інфікованої тварини потрапляють у шлунок кліща і через 2—3 дні розпадаються на дрібні частинки,, які проникають у порожнину тіла, скупчуються в коксальних залозах і виростають до зрілої форми.
На людину кліщ нападає найчастіше вночі, кусає її і довго п є кров. Його укус не болючий. В організмі кліща кров не зсідається внаслідок антикоагулянтних речовин, які є в його слині. При укусі кліщ випускає коксальну рідину, з якою спірохети проникають в ранку.
Захворюваність на кліщові спірохетози характеризується сезонністю. Найбільше захворювань спостерігається в теплі пори року. Летальні випадки спостерігаються надзвичайно рідко.
Епідеміологію кліщових спірохетозів докладно вивчали радянські вчені. Н. І. Латишев у 1927 р., самозаразивши себе, довів епідеміологічну роль кліща О. papillipes. Є. Н. Павловський вивчив закономірність поширення кліщового поворотного тифу. У справі вивчення цієї інфекції багато зробили Є. І. Марциновський, І. І. Пікуль, С. П. Канделакі та ін.
Клініка. Інкубаційний період при кліщових поворотних тифах триває в середньому 7—14 днів. На шкірі, на місці укусу, утворюється темно-червона папула. Захворювання починається звичайно гостро, з являється озноб, іноді буває блювання. Лише в окремих випадках спостерігаються продромальні явища — загальна розбитість, ломота в усьому тілі.
Температура підвищується до 38,5—39° С. Болючість литкових м’язів не буває такою інтенсивною, як при епідемічному поворотному тифі. Селезінка мало збільшена, нерідко вона зовсім не пальпується. Печінка звичайно не збільшена, проте іктеричність склер і шкіри спостерігається часто. Приступів у порівнянні з європейським поворотним тифом буває більше — від 5—7 до 10 і навіть 15. Кожний приступ триває порівняно менше, ніж при епідемічному поворотному тифі,— звичайно не більше 3—5 днів, нерідко — лише кілька годин. Тривалість апіректичних періодів також неоднакова (від кількох годин до 5—7 днів). Перший приступ часто буває коротшим, ніж наступні. Температурна крива при кліщовому поворотному тифі іноді буває такою, як при малярії (рис. 31).
Приступи і апірексії бувають нерегулярно. Але при малярії немає тієї закономірності змін, яка так типова для ендемічного поворотного тифу. Хвороба нерідко затягується до 2 місяців і більше.
Під час приступу часом з’являється болючість у ділянці жовчного міхура, відносна брадикардія. Явища загальної інтоксикації виражені значно менше, ніж при епідемічному поворотному тифі. Гематологічні зміни малотипові. Спірохети можна виявити в мазку та товстій краплі крові не тільки під час приступу, але й навіть під час апірексій.
Діагноз. Від епідемічного поворотного тифу кліщовий тиф відрізняється епідеміологічними даними (сезонність, перебування захворілого в ендемічному вогнищі, вказівки на укуси кліщів), наявністю папули на місці укусу, нерівномірністю чергування приступів і апіректичних періодів, легшим перебігом і більшою загальною тривалістю хвороби.
При малярії, на відміну від кліщового спірохетозу, немає первинного афекту, на місці воріт інфекції, апірексії коротші, чергування приступів і агіірексій рівномірне. Діагноз вирішується на підставі мікроскопії мазків та товстої краплі.
В ендемічних вогнищах кліщового поворотного тифу часто доводиться диференціювати цю хворобу з москітною гарячкою тачі). При останній не буває ознобив і первинного афекту, спостерігаються як правило, болі при повертанні очима і підніманні верхньої повіки (ознака Таусіга), ін’єкції судин біля зовнішнього кута ока, що утворює фігуру трикутника (ознака Піка). Питання вирішує мікроскопія товстої краплі та мазка крові.
Для лабораторної діагностики хвороби, крім звичайного фарбування мазків і товстої краплі крові за Романовським, користуються також срібленням спірохет за Якимовим, дослідженням мазків за методом Буррі, а в апіректичному періоді — також методом Бернгофа, Іноді застосовують біологічну зараження морських свинок кров’ю хворих. Через 1—4 дні у крові морської свинки виявляють спірохети при мікроскопії мазків або товстої краплі. В організмі свинок спірохети зберігаються до 8—30 днів. При епідемічному поворотному тифі в крові свинок їх не буває.
Лікування кліщового тифу новарсенолом і його аналогами не дає того ефекту, що при епідемічному поворотному тифі. Краще діє осарсол. С. П. Канделакі радить призначати цей препарат по 0,25 г 3—4 рази на день протягом 4—5 днів. Такий лікувальний цикл повторюється 3—4 рази з інтервалами по 4-5 днів. Певний лікувальний ефект дають такі препарати: альбоміцин, який вводять підшкірно по 5 млн. ОД двічі на день (дорослим); тетрациклін — всередину по 200—300 тис. ОД 4—5 разів на день протягом 5 - 8 днів (К. в. Бунін, А. І. Ільхамов); стрептоміцин — по 0,5 г 2 рази на день внутрішньом’язово протягом 5 днів (А. І. Ільхамов).
Заходи профілактики повинні спрямовуватись на знищення перенощиків хвороби — кліщів — і запобігання їх укусам. Треба обробляти інсектицидами (ДДТ, гексахлоран тощо) і замуровувати щілини будівель, нори та інші місця, де перебувають кліщі, широко проводити дератизаційні заходи. Ліжка слід змазувати сумішшю мила з дьогтем або мушиним клеєм.