Близько до сапу стоїть меліоїдоз (несправжній сап хвороба Флетчера). Хвороба поширена в Австралії і в південно-східних азіатських країнах серед гризунів (щури, миші), рідше серед свійських тварин.
Збудник меліоїдозу— Malleomyces pseudomallei (Уаитмор, 1911 р.) за морфологічними і біологічними властивостями близький до збудника сапу. Культивується на гліцериновому агарі та бульйоні з підвищеною концентрацією кисню.
Збудник дуже стійкий в зовнішньому оточенні, добре і тривало зберігається в грунті, воді, добре протистоїть висушуванню.
Люди рідко заражуються на меліоїдоз в природних умовах від гризунів. Частіше це виникає при інфікуванні ними харчових продуктів, води, а також через бліх.
Але збудники меліоїдозу можуть бути використані як знаряддя бактеріологічного нападу: у вигляді аерозолів, зараження води, грунту, харчових продуктів шляхом розбризкування мікробних культур з літаків за допомогою розпалювачів, авіаційних бомб тощо, а також наземним способом (диверсійно).
Патогенез вивчений недостатньо. Вважають, що він такий же, як при сапі.
Клініка. Меліоїдоз у людини характеризується поліморфізмом клінічного перебігу. Розрізняють 4 клінічні форми хвороби.
1. Найгостріший септичний меліоїдоз характеризується гострим початком захворювання з ознобом, гарячкою. З’являється головний і м’язовий біль, блювання, пронос, збезводнювання. Часто виникає пневмонія, жовтяниця, настає слабість серцево-судинної діяльності і за 2—4 дні при явищах колапсу настає смерть.
2. Гострий септичний меліоїдоз перебігає подібно до попередньої форми, але з більш повільним перебігом. Крім вищезгаданих загальних явищ тут нерідко з’являється збільшення лімфатичних вузлів (шийних, пахвових, пахових), виникають множинні абсцеси в підшкірній клітковині, м’язах і різних органах, іноді пустульозний висип на шкірі, гепатолієнальний синдром. Смерть настає через 1—2 тижні від початку хвороби.
3. Підгострий меліоїдоз. Типові нагноювальні процеси в різних органах характеризуються тривалим перебігом. Абсцеси утворюються найчастіше в легенях. Але можуть бути гнійні запальні процеси в печінці, селезінці, м’язах, суглобах, сечовивідних шляхах. Стан хворих завжди тяжкий: ремісії хвороби зміняються загостреннями. Смертельний кінець настає за 3—6 тижнів.
4. Хронічний меліоїдоз характеризується нагноювальними процесами в різних органах з млявим перебігом. Найчастіше виникає хронічна абсцедуюча пневмонія, абсцеси печінки, остеомієліти та лімфаденіти з утворенням нориць. Нерідко виникає пустульозний висип на шкірі. При цій формі спостерігаються ремісії та загострення. Захворювання може тривати кілька місяців і років. Можливе видужання.
Для діагностики меліоїдозу користуються методом гемокультури (посів крові хворого на мартенівський бульйон), посівом патологічного матеріалу від хворих на гліцериновий агар. Введення цього матеріалу самцям морських свинок викликає в них скротальний феномен. Серологічні реакції з меліоїдозним бактерійним антигеном неспецифічні. Можна користуватись шкірною пробою. Для лікування призначаються антибіотики: левоміцетин по 3—5 г на добу, 30—100 г на курс, іноді в комбінації з препаратами тетрациклінової групи. При утворенні абсцесів в хронічних випадках — хірургічне лікування.
Профілактика полягає в дезінфекційних, дезінсекційних і дератизаційних міроприємствах, ізоляції хворих.