Ящур (Aphtae epizooticae) — гостре зоонозне захворювання, яке передається людям від хворих парнокопитних тварин. Характеризується гарячкою, ураженням слизової ротової порожнини, шкіри пальців і кистей рук.
Етіологія. Збудник хвороби — фільтрівний вірус — Picornavirus aphtae, відкритий в 1897 р. Гекером, Лефлером і Фрошем. Розмір вірусу 20—30 та, містить РНК. Розрізняють 8 серологічних типів вірусу (О, А, С, S-AT-1, S-AT-II, S-AT-III, «Азія-І», «Азія-ІІ»); кожний з них включає 3—15 антигенних варіантів. Добре культивується на культурах епітеліальної тканини рогатої худоби, на тканині селезінки. Вірус досить стійкий в зовнішньому оточенні: на вовні худоби зберігається до 28 днів, в сіні влітку до ЗО, восени та взимку — до 200 днів. Але при пастеризації, кип’ятінні і скисанні молока вірус швидко гине. Вірус — епітеліотропний.
Епідеміологія. Головним джерелом інфекції при ящурі є велика рогата худоба, рідше — свині, вівці та кози. Особливо тяжко хворіють на ящур молоді тварини. Вірус ящура виділяється від хворих тварин зі слиною, молоком, сечею і фекаліями. Людина заражується при догляді за хворими тваринами, а також при споживанні сирих молочних продуктів, виготовлених з молока хворих, зрідка при розбиранні туш, споживанні м’яса. Захворюють, головним чином, працівники тваринництва, доярки. Найбільш сприйнятливі до ящура діти. Заразливість людей не доведена.
Патогенез. Вірус проникає крізь слизову оболонку ротової порожнини, пошкоджену шкіру. В місці вхідних воріт утворюється первинний афект у вигляді невеликої афти, сповненої серозним ексудатом. Далі вірус проходить в кров, настає вірусемія і генералізація процесу. Це виникає ще наприкінці інкубаційного періоду. З плином крові вірус метастазує в слизові оболонки рота, губ, язика, носа, зіва і т. д., внаслідок чого утворюються множинні вторинні афти. Згодом вірус проходить в шкіру, слинні залози, печінку, нирки і виділяється слиною, жовчю, сечею і фекаліями.
Клініка. Інкубаційний період триває 2—10 днів. Хвороба розпочинається гостро. Температура підвищується до 38—40° С, виникають озноб, головний біль, м’язова адинамія, зниження апетиту, хворі скаржаться на сухість, паління і болючість у ротовій порожнині, особливо при жуванні твердої їжі. При огляді ротової порожнини виявляються почервоніння слизової рота, губ, на різних їх ділянках утворюються невеликі пухирці — афти. Останні можуть з являтись і на слизовій носоглотки, щік, навколо рота, зрідка на кон’юнктивах, вагіні. Кожна афта — круглої або еліптоїдної форми, має розмір від 1 до 3 мм, містить серозну рідину, яка скоро стає каламутною. Нерідко набрякає язик. Пухирці через 1—2 дні лопаються і на їх місці виникають ерозивні ділянки, які вкриваються жовтими або коричневими кірочками. Одночасно настає рясна слинотеча: кількість виділеної слини за добу може досягти 2 літрів. Виникає також збільшення, припухання і болючість підщелепних лімфатичних вузлів і слинних залоз. Нерідко утворюються вторинні афти з наступним їх ерозуванням. При появі їх на слизовій уретри виникає біль при сечовиділенні. Пухирці утворюються і на руках, в міжпальцевих складках, біля нігтів, внаслідок чого пальці у хворих часто розчепірені. Спостерігаються випадки, коли утворюються пухирці на пальцях при відсутності змін у ротовій порожінині (Л. В. Яровий та ін.).
Розмір пухирців на шкірі дорівнює 2—6 мм. При локалізації їх лише на руках гарячки не буває. Іноді спостерігається генералізований висип, особливо на шкірі дистальних частин кінцівок Часом виникають шлунково-кишкові розлади, трахеобронхіти, пневмонії, ураження печінки з виникненням жовтяниці. В крові лейкопенія, іноді — еозинофілія.
Тривалість хвороби—10—15 днів. Здебільшого настає одужання. Лише в немовлят можливий летальний наслідок від пневмонії, шлунково-кишкових та серцевих розладів. Можливі вторинні бактерійні ускладнення: панарицій, фурункульоз і т. д.
Діагностика. Для встановлення діагнозу потрібно врахувати епізоотологічні дані і клінічну картину. Диференціальна діагностика проводиться: з афтозним стоматитом, для якого нетипові гострий початок, гарячка, явища загальної інтоксикації й ураження шкіри, з герпесом, медикаментозним стоматитом. При ураженні лише шкіри рук треба диференціювати з вакцинною віспою доярок, але пухирці в останньому випадку більших розмірів.
Для лабораторної діагностики використовують біологічну пробу, для чого вміст пухирців, кров або сечу втирають у скарифіковану поверхню «подушечки» на лапках морської свинки: в позитивному випадку на місці щеплення утворюються афти. Користуються також реакцією зв’язування комплементу з специфічним антигеном: потрібне обстеження парних сироваток, здобутих з інтервалом 4—6 днів.
Лікування симптоматичне. Хворого слід госпіталізувати, призначити дієту в рідкому стані. Для прискорення епітелізації дефектів ротової порожнини доцільно призначити риб’ячий жир, змазувати виразки 5% розчином срібла нітрату, полоскати 1% розчином перманганату калію, 3 % розчином водню-пероксиду тощо. Іноді корисні вливання новарсенолу (0,01 г на 1 кг ваги тіла) або осарсол всередину по 0,25 г 4 рази на день (Г. П. Руднєв). В тяжких випадках призначають антибіотики (тетрациклін по 0,3 г 4 рази на день протягом 4-х днів).
Профілактика полягає в забезпеченні ветеринарно-санітарного нагляду, обережності при догляді за хворими тваринами. Для специфічної профілактики ящура в тварин користуються щепленням вірус-вакцини.