Під цією назвою об’єднують гострі гарячкові захворювання вірусної етіології, які спостерігаються в СРСР (Далекий Схід, Урал, Ярославська, Тульська, Калінінська, Смоленська області РРФСР). На Україні подібні захворювання трапляються в Закарпатті. Крім того, геморагічний нефрозонефрит зустрічається також у Китаї, Кореї, Японії, Скандинавії.
Вперше ці захворювання спостерігалися ще в 1934 р. (В. А. Тарганська) у районах Далекого Сходу. Як самостійна нозологічна форма вони були виділені на Далекому Сході А. В. Чуриловим, А. М. Черевковим, Г. М. Циганкоівим і А. І. Рєзніковим. Працями спеціальних експедицій з участю О. О. Смородинцева, В. І. Терських, І. І. Рогозіна, М. П. Чумакова та інших була доведена вірусна етіологія цих захворювань.
Клініка докладно вивчена С. І. Ратнером, Є. А. Гальперіним Л. І. Казбінцевим та ін.
Етіологія. Збудник геморагічної гарячки з нирковим синдромом Haemorrhagogenes nephritidis — може перебувати в крові та нирках хворих і виділятись із сечею. О. О. Смородинцев у 1953 р. домігся культивування цього вірусу на курячих ембріонах, що не було підтверджено працями М. П. Чумакова і японських учених (Кітано, Кавахарі, Ікеда та ін.). Зараження кров’ю та сечею лабораторних тварин не дало певних наслідків. Збільшення селезінки і невелика кількість геморагій на ній може спостерігатись після інтраперитонеального зараження східних нориць.
Епідеміологія. Резервуаром інфекції на Далекому Сході вважають східну норицю Міхнова (О. О. Смородинцев), але цей гризун не був виявлений в інших, зокрема європейських вогнищах геморагічної гарячку з нирковим синдромом. За іншими даними, щури-карако і миші-малята також можуть бути джерелом інфекції. В Ярославській та Калінінській областях джерелом вірусу, мабуть є польові миші (Apodemus agraris). Перенощики інфекції ще не виявлені. Можливо, що в передаванні інфекції беруть участь ектопаразити гризунів — гамазові кліщі та блохи. Хворіють в основному люди, які перебувають на околицях населених пунктів, у неосвоєних місцевостях, де найчастіше зустрічаються гризуни.
Зареєстровано випадки захворювань серед осіб, які працювали на обмолоті збіжжя. Зараження, очевидно, відбулося з пилом крізь слизові рота і верхніх дихальних шляхів (збіжжя могло бути забруднене виділеннями гризунів). На Далекому Сході захворювання на геморагічний нефрозонефрит найчастіше спостерігається в літньо-осінню пору, в ярославській та Калінінській областях — восени та взимку. Хоча вірус виділяється із сечею, люди один від одного не заражаються.
Патологічна анатомія. Геморагічна гарячка з нирковим синдромом характеризується крововиливами в різних органах (шкіра» слизові оболонки, підшкірна клітковина, паренхіматозні органи). Нирки збільшені, під їх капсулою спостерігаються крововиливи, в пірамідках — вогнища некрозу. Клубочки уражені менше, більш виразні зміни є в тубулярному апараті нирок, де знаходять явища деструкції і некрозу (Л. С. Лейбін).
Клініка. Інкубаційний період триває (імовірно) від 10 до 16 днів. Хвороба розпочинається звичайно раптово з трясучим ознобом. Температура підвищується до 39° С і навіть більше. Обличчя червоніє, склери ін’єковані, слизова зіва полум’яно - червоного кольору. На 3—4-й день з’являється (але не завжди і не дуже рясно) дрібний петехіальний висип на шкірі в ділянці пахвин, бічних поверхонь грудної клітки, під ключицями, лопатками та на внутрішніх поверхнях плечей. Стан хворого гіршає, з являються інтенсивний головний біль, гикавка, нудота, рідше блювання. Посилюються геморагічні явища: виникають носові кровотечі, іноді легеневі, кишкові, бувають також епісклеральні крововиливи. Одночасно з цим розвивається нирковий синдром: з являється біль у поперековій ділянці і животі, ознака Пастернацького різко виражена, настає альбумінурія, гематурія і циліндрурія. Кількість білка в сечі досягає 30о/оо і навіть більше, в осаді спостерігається багато еритроцитів, циліндрів. Набряки і гіпертонія бувають лише в тяжких випадках, коли настає уремія. Діурез знижений. У крові неитрофільний лейкоцитоз з ядерним зрушенням до мієлоцитів, клітини Тюрка, часто також тромбопенія.
Досить виразні зміни спостерігаються у нервовій системі. Завжди буває головний біль, загальмованість, нерідко — менінгеальні ознаки, анізорефлексія, іноді — пірамідні ознаки. Ліквор при пункції витікає під підвищеним тиском, вміст білка підвищений. У серцево-судинній системі виникають брадикардія і невелика гіпотонія. Гепатолієнальний синдром невиразний.
Приблизно через тиждень від початку захворювання (4 -9 день) температура знижується до норми. Проте загальний стан хворих і далі тяжкий, період реконвалесценції перебігає досить повільно. У тяжких випадках може настати уремія з комою, що нерідко закінчується смертю. Летальність при геморагічному нефрозонефриті дорівнює 5—10%.
Лабораторна діагностика геморагічної гарячки з нирковим синдромом може бути проведена за допомогою реакцій зв’язування комплементу, нейтралізації вірусу, а також способом виділення вірусу з крові хворого. Але практичне значення має тільки реакція зв’язування комплементу, яка буває позитивною з кінця першого тижня захворювання. Реакція нейтралізації вірусу може бути використана для ретроспективної діагностики, а виділення вірусу поки що вивчається для дослідних цілей.
Лікування. Сироватку крові реконвалесцентів застосовують для тяжкохворих. Потрібні вливання 40% розчину глюкози у великій кількості (до 80—100 мл), інсулін. При анурії доцільне внутрішньовенне вливання. 10% розчину кальцію хлориду по 10 мл; при уремії — кровопускання і кисень підшкірно до 500—600 см3; при гикавці і частому блюванні — впорскування 0,5— 1 мл 0,1% розчину атропіну; при болях у нирковій ділянці — новокаїнова блокада за Вишневським.
Профілактика захворювання полягає в проведенні дератизаційних заходів.