Орнітоз (пситакоз) — вірусне захворювання птахів, від яких заражаються люди. Характеризується раптовим виникненням гарячки, тяжкими явищами загальної інтоксикації і вогнищевими ураженнями легенів. Джерелом його вважали птахів з родини папуг, звідси й назва хвороби—«пситакоз» («хвороба папуг»). Пізніше стало відомо, що й інші різноманітні види свійської птиці (кури, качки, індики, голуби) та диких птахів (фазани і т. п.) можуть бути джерелом інфекції.
Перші захворювання людей, які заразились від папуг, були описані Ріттером у Швейцарії (1879—1880).
Перша епідемія орнітозу виникла в 1938 р. на Фарерських островах. Захворіли люди, які обробляли м’ясо птахів-буревісників. Подібні випадки спостерігались в Ісландії. В 1942 р. було доведено, що джерелом орнітозу можуть бути голуби, качки, а також кімнатні птахи (щиглі, чижі, канарки).
В СРСР орнітоз (пситакоз) систематично стали вивчати з 1948 р. І. І. Терських, Н. Г. Брушлінська, С. І. Ратнер, С. А. Рейнберг та ін. Протягом 1951 — 1953 рр. вони спостерігали спалахи орнітозу, які охопили 53 особи, серед працівників птахоферми та радгоспів. Захворювання передавалось від хворих курей та качок.
Етіологія. Збудник орнітозу — фільтрівний вірус — відкрили С. Бедсон і І. Бланд у 1932 р. і докладно вивчили Левінталь, Армстронг та ін. Вірус утворює великі кокоподібні тільця — від 200 до 340 mu. За антигенною будовою він близький до вірусу пахвового лімфогранулематозу. Добре забарвлюється за Романовським у пурпуровий колір. Вірус у вигляді скупчень розміром у 1—7 u (так звані елементарні тільця) можна знайти в мазках— відбитках з легенів, мозкових оболонок, селезінки, плевральних та перикардіальних ексудатів заражених експериментальних тварин.
Вірус проходить крізь фільтри Шамберлана та Беркфельда, але часто затримується фільтрами Зейтца. Добре культивується на хоріоналантоїсних оболонках жовткового мішечка курячого зародка. Досить стійкий до нагрівання і дії дезинфікуючих речовин: при температурі 60° С інактивується за 10 хвилин, 0,1% розчин формаліну та 0,5% розчин фенолу інактивують вірус лише за 24—ЗО годин, 20% розчин хлораміну — за 3 години. З лабораторних тварин до вірусу найбільш чутливі білі миші; останнім часом його культивують в тканинних культурах. Вірус складається з двох антигенів: термолабільного і термостабільного. В дослідах на мишах вірус можна виділити методом інтрацеребрального зараження. В мазках і зрізах з мозку заражених мишей можна знайти елементарні тільця, а при внутрішньочеревинному зараженні їх виявляють в селезінці та печінці.
Епідеміологія. Джерелом орнітозу в природних умовах є птахи: кури, індики, качки тощо. Всього їх близько 50 видів. У дорослих птахів це захворювання перебігає безсимптомно або хронічно. Але вони у великій кількості виділяють збудників у зовнішнє середовище разом з фекаліями і слизом з носової порожнини.
Менш резистентними до інфекції є пташенята. Так, курчата, заражені вірусом орнітозу, хворіють на гостру форму інфекції і часто гинуть. У хворих птахів виділяється слиз із носових отворів, виникають профузні поноси з кров’ю. Слизом і фекаліями, в яких є віруси, забруднюються птахи (пух, пір’я), приміщення пташника тощо. Частки фекалій та слиз висихають, перетворюються в пил і потрапляють у дихальні шляхи здорових птахів, а також людей. Крім цього, заразитись можна і при стиканні з хворими птахами, інфікованим пір’ям, фекаліями тощо.
Люди заражаються швидко, навіть після короткочасного перебування в інфікованому приміщенні. Хворіють в основному особи, які доглядають птахів або обробляють пташині тушки (пташниці, різники і т. д.). Отже, ця інфекція часто набирає професійного характеру. Нерідко виникають і лабораторні зараження. Випадків передавання інфекції від людей не виявлено.
Віруси орнітозу можуть бути використані як знаряддя бактеріологічної зброї (Т. Розбері).
Патогенез і патологічна анатомія. Збудник потрапляє у дихальні шляхи або шлунково-кишковий тракт, а звідти у кров і далі поширюється по паренхіматозних органах, де уражує клітини і розмножується. В клітинах виникає порушення метаболізму та інтоксикація. При розтині трупів знаходять численні запальні вогнища в легенях, які мають сірий, сіро-червоний і фіолетовий колір. На суміжних ділянках легенів, а також на плеврі є фібринозні нашарування, дрібні крововиливи. В просвіті трахеї та бронхів змін немає. Іноді там знаходять невелику кількість серозно-слизової рідини, а при приєднанні вторинної бактеріальної інфекції спостерігаються явища катаральних і фібринозних трахеобронхітів, бронхітів, гнійних бронхіолітів з некрозом та руйнуванням стінок, виникненням бронхоектазів, рідше абсцесів і гангрени легенів. При гістологічному дослідженні в альвеолах виявляють багато фібрину, лімфоцитів, макрофагів і десквамацію епітелію. Типовою ознакою для орнітозу є незначна кількість полінуклеарів у легеневому ексудаті. Спостерігаються також збільшення печінки та селезінки. В нирках виявляють дегенеративні зміни паренхіми, в наднирниках — геморагії та тромбози капілярів; у головному та спинному мозку — гіперемію, набряк, дрібні крапчасті крововиливи.
Клініка. Інкубаційний період при орнітозі триває 7—14, іноді 21—25 днів. Типовий гострий початок захворювання з ознобом, швидким підвищенням температури, головним болем, світлобоязню і загальним нездужанням. При орнітозі іноді спостерігаються продромальні явища, що тривають 2—4 дні і супроводяться температурою, загальною млявістю. Незабаром температура значно підвищується і набирає постійного характеру; гарячка триває 2, іноді 3 тижні. Наприкінці першого тижня хвороба прогресує — настає тифоїдний стан, безсоння, іноді марення. Нерідко виникають носові кровотечі. Пульс сповільнений відносно температури, кров’яний тиск знижений. В тяжких випадках настає колапс.
Вже з перших днів хвороби спостерігаються зміни у легенях. Спочатку виникає сухий кашель, іноді — пневмонічні вогнища без кашлю, нерідко не буває задишки та болю у грудній клітці. Мокротиння виділяється в дуже малій кількості, має слизовий, іноді слизо-кров’янистий характер. При дослідженні легенів перкуторний звук може бути малозміненим. Наприкінці першого тижня захворювання вислуховується крепітація, пізніше — дзвінкі дрібні вологі хрипи. При рентгенографії легенів у цьому періоді виявляють фокально-інфільтративні зміни, при центральному розміщенні запальних вогнищ процес часто набирає інтерстиціального характеру.
Пневмонічні вогнища розсмоктуються дуже повільно. Спостерігаються нудота, блювання, закрепи, часом проноси. Язик потовщений, обкладений. Часто буває метеоризм. Печінка збільшена вже з перших днів захворювання. Збільшення селезінки не є постійною ознакою. При дослідженні сечі іноді виявляють явища глюкозурії та альбумінурії. Нерідко спостерігаються безсоння, галюцинації депресія, розлади орієнтації, на другому тижні можливу явища менінгоенцефаліту. Хворі часто дуже потіють. При дослідженні крові знаходять нормальну кількість лейкоцитів, іноді незначну лейкопенію і майже постійно — анеозинофілію. РОЕ прискорена. Хворий дуже повільно видужує, бувають рецидиви хвороби. Поряд з типовими можливі і стерті, атипові форми хвороби, з абортивним перебігом.
Летальність при орнітозі раніше становила 3—20%. Внаслідок лікування орнітозу антибіотиками летальність значно зменшилась. Після видужання перехворілі ще довгий час залишаються непрацездатними.
Діагностика. Основним методом діагностики є виділення вірусу. Для дослідження беруть кров хворого, а також мокротиння, носоглоткові змиви, які вводять білим мишам інтраперитонеально або інтрацеребрально. Після загибелі тварин досліджують мазки — відбитки з органів під мікроскопом з метою виявлення елементарних тілець. Можна вводити взятий від хворого матеріал в жовтковий мішок курячих ембріонів.
Широко користуються серологічними дослідженнями, зокрема реакцією зв’язування комплементу. Комплементфіксуючі антитіла нерідко з’являються пізно, часом на 12—15-й день від початку захворювання, тому одноразове обстеження хворих у перші дні хвороби не може виявити орнітоз (А. П. Казанцев). Дослідження слід проводити в динаміці з інтервалами 7—10 днів. Діагностичний титр дорівнює 1:16, 1 : 32. Запропонована раніше внутрішньошкірна проба з орнітозним антигеном виявилась малоспецифічною.
Крупозна пневмонія, яку насамперед треба мати на увазі при диференціальній діагностиці, характеризується більш бурхливим початком, з’являються колоття в боці при диханні, кашель з виділенням іржавого мокротиння, чіткі перкуторні і аскультативні зміни (крепітація, бронхіальне дихання), герпес; в крові виникає високий нейтрофільний лейкоцитоз.
Пневмонії при грипі також характеризуються бурхливим початком, виникають на фоні епідемій грипу. Кашель супроводиться рясним виділенням мокротиння.
Висипний тиф відрізняється від орнітозу більш бурхливим початком захворювання, інтенсивнішим головним болем, ознакою «шкутильгання» язика. В крові виникає нейтрофільний лейкоцитоз. На 4—6-й день з’являється поліморфний висип. Селезінка збільшена.
Черевний тиф починається більш поступово. Типовим для нього є бурчання при пальпації в ілеоцекальній ділянці, ознака Падалки, «тифозний язик», дикротія пульсу, постійне збільшення селезінки.
З другого тижня виникають розеоли. При пситакозі на відміну від обох тифів висипу не буває. Збільшення селезінки нетипове.
Багато спільних рис із орнітозом (пситакозом) має пневморикетсіоз (Ку-гарячка). Перебіг захворювання, головний біль, біль у м язах, брадикардія, легеневі зміни при цих хворобах майже подібні. Важко знайти істотну різницю при оцінці гемограм. Тут допомагають епідеміологічні обставини. В сумнівних випадках діагноз вирішують лабораторні дослідження.
Лікування. Орнітоз лікують антибіотиками. Найкраще діють антибіотики тетрациклінової групи, зокрема ауреоміцин, тераміцин, тетрациклін (по 0,5 г кожні 6 годин протягом 10 днів). Можна застосовувати пеніцилін по 100 тис. ОД кожні 3 години протягом 10 днів. Хворі повинні бути ізольовані в інфекційні лікарні і додержувати суворого постільного режиму. Необхідно забезпечити поточну дезінфекцію. Хворому слід давати достатню кількість пиття (2—3 л на добу). При болісному кашлі призначають кодеїн, при розладах серцево-судинної системи — камфору, кофеїн.
Профілактика. Для запобігання орнітозу треба здійснити такі заходи:
1. Заборонити ловлю і продаж співучих та інших птахів у місцевостях, де є епізоотії орнітозу.
2. Заборонити імпорт і приватний продаж папуг.
3. Знищувати підозрілих птахів, встановити систематичний ветеринарно-санітарний нагляд за птахофермами, птахофабриками, зоомагазинами. При появі орнітозу призначати карантин на З тижні.
Люди, які були в контакті із зараженими птахами, повинні знаходитись під наглядом лікарів протягом 3 тижнів. На інфікованій території необхідно провести ретельну очистку та дезінфекцію 4% розчином хлораміну, 5% розчином хлорного вапна, 0,5% розчином їдкого натрію, 5% розчином лізолу.
4. Слідкувати, щоб робітники, які працюють на птахофермах одягали під час роботи окуляри та маски.
Специфічна профілактика орнітозу ще не досить розроблена. Деякі американські вчені (Вагнер, Мікльджон, Кінгеленд, Хайчиш) запропонували вакцину, яку було виготовлено на тканині курячих ембріонів.
Епідеміологія орнітозу і пситтакоза - http://laborsafety.ucoz.org/blog/ornitoz_i_psittakoz/1-0-39