Збудник захворювання — Rickettsia mooseri. Ця рикетсія за своїми серологічними властивостями дуже подібна до рикетсій Провачека, але на відміну від них більш патогенна для лабораторних тварин, зокрема в самців морських свинок спричиняє скротальний феномен (періорхіт). Джерелом цих рикетсій є щури, іноді миші. Захворювання у них перебігає легко. Після цього рикетсії довго перебувають в організмі гризунів і виділяються із сечею. Таким чином інфікуються харчові продукти і вода, що може спричинити аліментарне зараження людини. Але найчастіше передається інфекція від щурів до людей через щурячих бліх (Xenopsylla cheopis), рідше через людських (Pulex irritans). Кусаючи заражених щурів, блохи вже через кілька годин інфікуються, і рикетсії інтенсивно розмножуються в їх кишечнику. Фекалії таких бліх містять дуже багато рикетсій. Для зараження людини досить 0,01 мг сухих екскрементів зараженої блохи (за Башеніним). Людина заражається, втираючи фекалії бліх при розчухуванні шкіри. Отже, механізм передачі щурячого рикетсіозу такий, як і при епідемічному висипному тифі.
Захворюваність на щурячий (ендемічний) висипний тиф спостерігається в країнах басейну Середземного моря, у Північній Америці, Північному Китаї, Мексіці, Австралії. В СРСР випадки цього захворювання зареєстровані на Кавказькому узбережжі Чорного моря, зокрема у Батумі (Є. Г. Бабалова, А. Я. Алімов), а також в Азербайджані (С. А. Імамалієв). У Батумі та Новоросійську при епідеміологічнрму дослідженні в 2,05% зловлених щурів були виявлені рикетсії (А. Г. Сомова, Л. Г. Герасюк і М. К. Афанасьєва), а в Азербайджанській РСР — у 31,4% (С. А. Імамалієв).
Інкубаційний період у людини триває 8—12 днів. Захворювання розпочинається гостро, температура швидко підвищується до 39—39,5°, іноді до 40°. Часом спостерігається продром, хворі скаржаться на біль у голові та попереку. Гарячка — на постійному рівні. Пульс дещо сповільнений. Випорожнення затримуються. Селезінка і печінка, як правило, не збільшені. Явища загальної інтоксикації здебільшого не виявлені, хворі навіть можуть самі себе обслуговувати. На 6—7-й день, іноді й раніше, на шкірі живота, спини і кінцівок з’являється висип, який може вкривати також обличчя, долоні і підошви. Спочатку висип має еритематозний і розеолоподібний характер, пізніше багато елементів його підвищуються над рівнем шкіри, стають щільнішими і нагадують папули (роз'еолоподібіно-папульозний висип). Окремі елементи висипу досягають 3—4 млі у діаметрі і мають нерівні (фестончасті) контури.
Під час висипання в крові виявляється лейкоцитоз із лімфоцитозом. Кількість моноцитів (на відміну від епідемічного висипного тифу) не збільшена. Іноді спостерігаються ознаки бронхіту, рідко — пневмонії.
З 11 — 12-го дня температура поступово знижується і за 2—6 дні стає в межах норми. Майже в цей самий час зникає висип, не залишаючи після себе пігментації, лущення та інших слідів, захворювання здебільшого закінчується видужанням. Летальність не перевищує десятих частин процента.
При лабораторній діагностиці щурячого рикетсіозу користуються серологічними дослідженнями. На 6—7-й день захворювання ставлять реакцію аглютинації з рикетсіями, а також реакцію зв’язування комплементу. Серологічні реакції бувають позитивними не тільки з рикетсіями Музера, а й з рикетсіями Провачека. Проте титр з рикетсіями Музера буває вищий, ніж з рикетсіями Провачека. При повторних дослідженнях спостерігається зростання титру реакції аглютинації та зв’язування комплементу з рикетсіями Музера.
Реакція Вейля — Фелікса при щурячому рикетсіозі буває позитивною, як і при висипному тифі, і тому для діагностичної мети непридатна. Для діагностики можна використати також скротальний феномен, впорскуючи інтраперитонеально кров хворих самцям морських свинок. Перенесене захворювання залишає стійкий імунітет.
Лікування таке ж, як і при епідемічному висипному тифі.
Профілактичні заходи. При щурячому рикетсіозі вони полягають у систематичній дератизації, санітарному упорядкуванні ринків, портових причалів, знешкодженні звалищ, прибиранні сміття і т. ін. Треба ретельно ховати харчові продукти від щурів. Нори гризунів слід обробляти ДДТ або гексахлораном з метою знищення бліх.