Бешиха (Erysipelas) — гостре інфекційне захворювання алергічного типу, що характеризується гострим серозним запаленням шкіри, рідше — слизових оболонок і виявляється у формі почервоніння, набряку і болючості навколо вхідних воріт, а також супроводиться гарячкою та явищами загальної інтоксикації.

Етіологія. Збудник бешихи — гемолітичний (Р) стрептокок групи А. Зрідка бешиха буває спричинена іншими мікробами (стафілокок). За своїми властивостями стрептокок, що спричиняє бешиху, нічим не відрізняється від стрептококів, яких можна виділити при скарлатині, ангінах, а також гнійних процесах. Думка Фелейзена про існування особливого «бешихового» стрептокока тепер спростована.

Епідеміологія. Зараження настає внаслідок інокуляції стрептокока крізь рани, садна, подряпини й інші, нерідко навіть непомітні ушкодження шкіри та слизових оболонок, в новонароджених — крізь пупок. Колись, у доасептичну епоху, спалахи бешихи спостерігались в лікарнях, пологових будинках, військових лазаретах, на перев’язочних пунктах. Тепер бешиха трапляється лише як спорадичне захворювання. Нерідко заражаються на цю хворобу без будь-якого спілкування з хворими.

Патогенез. У патогенезі бешихи велике значення мають процеси сенсибілізації організму до стрептокока. Особа, яка один раз перенесла бешиху, не тільки не стає несприйнятливою до цієї хвороби, а й, навпаки, виявляє явну схильність до повторних захворювань — рецидивів. Бешиха може ускладнювати інші хвороби, при яких знижується опірність організму до стрептокока. Вона нерідко виникає у виснажених, ослаблених осіб, недоношених дітей. На її виникнення також впливає холод, тому це захворювання найчастіше трапляється в холодні пори року. Все це свідчить, що в основі патогенезу бешихи лежить зміна реактивності організму в бік алергії — підвищеної чутливості до збудника.

Збудник хвороби з воріт інфекції проникає в глибокі шари шкіри, зокрема в ретикулярний шар, і по лімфатичних шляхах та капілярах потрапляє у підшкірну клітковину. Певне значення має тут, мабуть, і підвищена проникливість капілярів, що встановили В. А. Постовіт і В. С. Мінахіна. Внаслідок цього виникає своєрідна форма запалення, яка характеризується серозним або серозно-геморагічним просяканням шкіри і підшкірної клітковини та дрібноклітинною їх інфільтрацією. При цьому виникає розтягнення ексудатом лімфатичних судин та інфільтрація лейкоцитами. Гній у вогнищі запалення не утворюється. Токсичні продукти, всмоктуючись у кров, спричиняють загальну інтоксикацію організму; нерідко в кров’яне русло проникають і стрептококи, тому під час бешихи іноді спостерігається бактеріемія (частіше — короткочасна). Запальний бешиховий процес може поширюватись і на слизові оболонки зіва, носа, статевих органів.

Клініка. Інкубаційний період при бешисі визначити звичайно важко. Вважають, що він триває від кількох годин до 3—7 днів. Нерідко хворі відзначають, що перед захворюванням вони промерзли, простудилися. Захворювання розпочинається гостро, з ознобом, температура піднімається до 39—40° С і вище. Одночасно, іноді дещо пізніше, в різних місцях шкіри, найчастіше на обличчі, волосистій частині голови, рідко на нижніх кінцівках і тулубі, хворі відчувають своєрідне напруження. Після того відразу з являється червона пляма, яка швидко збільшується і поширюється по периферії у вигляді язиків полум’я. Це почервоніння оточене виразно піднесеним над рівнем шкіри валиком, за кольором чітко відрізняється від навколишньої незміненої шкіри. Краї почервоніння фестончасто зазублені. Доторкання до ураженої шкіри спричиняє біль. Бешиха, виникнувши на одному місці, може переходити на сусідні ділянки шкіри, з обличчя, наприклад, на слизову губ, порожнини рота, глотки, очей або поширюватись на шию, грудну клітку (повзуча, серпінгуюча бешиха). Іноді вона, поширюючись гематогенним шляхом, одночасно або згодом з’являється й на інших місцях шкіри, відокремлених від первинно виниклого ураження ділянками здорової шкіри (блукаюча, мігруюча бешиха).

За характером запального процесу розрізняють, крім описаної вище еритематозної форми бешихи, також булозну, при якій на місці бешихового почервоніння утворюються пухирі різних розмірів, наповнені серозним вмістом. Така бешиха дещо нагадує опік II ступеня. Внаслідок значного поширення запального бешихового процесу на підшкірну клітковину виникає флегмонозна форма бешихи; вона особливо часто зустрічається при ураженні слизових оболонок. На місцях з пухкою підшкірною клітковиною (повіки, мошонка), а також в осіб, хворих на водянку, настає надмірна набряклість, яка, стискуючи кровоносні судини, що живлять м’які тканини, спричиняє змертвіння їх (гангренозна форма бешихи).

Дуже небезпечна бешиха слизової ротової порожнини. Вона загрожує виникненням набряку гортані, переходом запального процесу на бронхи і наступною бронхопневмонією. При бешисі орбіти може настати синус-тромбоз, з наступним гнійним менінгітом або абсцесами мозку, запалення зорового нерва, загальний сепсис.

Бешиха жіночих статевих органів, яка виникає іноді після родів і починається з вульви, нерідко переходить на ноги, живіт, спину і при лімфогенному поширенні може спричинити периметрит, пельвіоперитоніт і навіть загальний сепсис. У новонароджених бешиховий процес починається з пупкової ділянки. При бешисі нерідко збільшуються і стають болючими регіонарні лімфатичні вузли. Температурна крива буває різною, але в тяжких випадках може мати постійний характер. Явища інтоксикації особливо бурхливо перебігають в алкоголіків, зокрема при ураженні волосистої частини голови. У них бувають менінгеальні явища, сухий язик, тахікардія, буйне марення, прострація, тифозний стан. Захворювання нерідко призводить до смерті.

У сприятливих випадках почервоніння зменшується, блідне, набряклість проходить, температура поступово знижується, валикоподібне піднесення навколо почервоніння зникає. На місці бешихового процесу лишається пігментація і лущення, які можуть зберігатись до 15—20 днів після падіння температури. Гарячка в неускладнених випадках триває не більше тижня. Трапляються випадки бешихи з нормальною температурою протягом усього захворювання. При булозній формі пухирці або прориваються, або підсихають, лишаючи після себе брудно-коричневі кірки чи мокнучу поверхню шкіри.

Рецидиви бешихи спостерігаються в 5—10% випадків. У деяких хворих рецидиви можуть виникати кілька разів, іноді без підвищення температури; такі форми К. Т. Глухов називає звичною або хронічною, бешихою. Остання, повторюючись багато разів на одному місці, особливо на нижніх кінцівках, спричиняє стовщення і пастозність шкіри, порушує в ній лімфообіг, внаслідок чого виникає слоновість.

Тяжко перебігає бешиха у літніх осіб, а також у дистрофіків. Летальність при бешисі не перевищує 1%; смерть настає переважно від слабості серцево-судинної системи або сепсису.

З боку крові при бешисі спостерігається нейтрофільний лейкоцитоз.

Ускладнення. Під час перебігу бешихи можуть виникати різні ускладнення: абсцеси, пневмонії, некрози шкіри. Останні іноді спричиняють значні дефекти шкіри, які потребують хірургічного втручання. При локалізації бешихи в орбіті можуть бути менінгіт синус-тромбоз, абсцес мозку. Іноді розвивається сепсис ендокардит, нефрит.

Діагностика. Типові випадки бешихи легко розпізнаються. Потрібно зібрати докладний анамнез, звертаючи увагу на мікротравми шкіри (розчухи, зопрілості, садна та ін.).

Флегмони можуть нагадувати бешиху у тих випадках, коли вона локалізується на частинах тіла з дуже напруженою шкірою (гомілка). Бешиха відрізняється від флегмони різкішими границями і більшим почервонінням. При флегмоні краї запалення не мають валикоподібного підвищення, запальне вогнище закладено в підшкірній клітковині і має щільнішу, ніж при бешисі консистенцію.

Лімфангоїт відрізняється від бешихи тим, що почервоніння при ньому поширюється смугами.

При сибірці запальна інфільтрація більша, ніж при бешисі неболюча, наявний карбункул.       

Червоний вовчак відрізняється від бешихи відсутністю болючості і витонченням шкіри.

При диференціюванні з еризипелоїдом (бешиха свиней, краснуха свиней) потрібно враховувати дані анамнезу (обробка м’яса свиней, овець та ін.). Еризипелоїд частіше локалізується на пальцях рук, починається сильним свербінням шкіри, на місці локалізації процесу виникають плями, від яких ідуть червоні смуги лімфангоїту, нерідко пухирці. В крові — лімфоцитоз.

Екзема обличчя нерідко носить гострий характер і нагадує бешиху. Проте розвиток екземи поступовий, ураження мають більш обмежений, вогнищевий характер. Гарячка нетипова.

Лікування. Видатний радянський інфекціоніст професор М. П. Кирєєв писав, що бешиха за своєю реакцією на різні терапевтичні заходи є підступним захворюванням: в одних випадках, навіть тяжких, може закінчуватись одужанням після лікування індиферентними засобами, в інших—не піддається ніякому лікуванню. Хворі підлягають госпіталізації. їм призначають постільний режим, напіврідку молочно-рослинну дієту,пиття і вітаміни в достатній кількості. При булозній, гангренозній і флегмонозній формах бешихи треба додержувати правил асептики.

Для лікування призначають пеніцилін внутрішньом’язово — 500 тис. — 1 млн. ОД на добу протягом 5—6 днів, краще в комбінації з левоміцетином — по 0,5 а 4—6 разів на день, а також тераміцин. При рецидивуючих формах потрібні десенсибілізуючі засоби: димедрол (0,05—0,1 а 1—2 рази на день), діазолін в капсулах (після їди по 0,05—0,2 а 1—2 рази на добу), дипразин по 0,025 а 2—3 рази на день), преднізолон, кортизон і т. ін., переливання крові. Доцільне також опромінювання уражених ділянок шкіри кварцевою лампою 3—4 сеанси по 5-10 хвилин з віддалі 100 см або УВЧ. При флегмонозній та гангренозній формах іноді потрібне хірургічне лікування. Зів, уражений бешихою, радять полоскати розчином пеніциліну, 2% розчином граміцидину (В. І. Бондаренко). При бешисі повік і очей доцільно закапувати в очі по 2 краплі 30% розчину сульфацилнатрію. При наявності кірок або мокнучої поверхні слід призначати мазь Вишневського. Виписують хворого з лікарні через тиждень після встановлення нормальної температури, зникнення запальних змін шкіри і слизових оболонок, очищення від кірок.

Профілактика. Для запобігання бешисі потрібно додержувати особистої гігієни, особливо гігієни шкіри та слизових оболонок. Медичний персонал повинен додержувати правил асептики при догляді за хворими і наданні їм медичної допомоги (перев’язки, ін’єкції та ін.); необхідно знезаражувати перев’язочний матеріал, медичні інструменти, мити руки тощо.