Захворювання вперше спостерігалося в Америці, де його назвали рикетсіозною віспою (Rickettsia pox); описане Хюбнером зі співробітниками у 1946 р.
В СРСР перші випадки цієї інфекції виявлені у 1948 р. на Україні, в Донецькій області. Клініка вивчена була І. Р, Дробинським, який запідозрив рикетсіозну етіологію захворювання. Збудника виділили В. М. Жданов, Р. І. Кисельов і С. М. Кулагін.
Збудник — gamasoxenus (Dermacentroxenus) murina, або Rickettsia асагі, за морфологічними і тинкторіальними властивостями не відрізняється від збудників інших кліщових рикетсіозів, розмножується в ядрах уражених ним клітин. На відміну від збудників інших кліщових рикетсіозів збудники везикульозного рикетсіозу при інтраназальному зараженні мишей та бавовникових щурів інтенсивно розмножуються в їх легеневій тканині, внаслідок чого дещо наближаються до рикетсій епідемічного висипного тифу (Р. І. Кисельов).
Збудник везикульозного рикетсіозу характеризується токсичними властивостями і при внутрішньошкірному впорскуванні лабораторним тваринам спричиняє запальну реакцію з розвитком некрозу. Токсин цих рикетсій має білкову природу і подібний до бактерійних токсинів (Р. І. Кисельов). За антигенними властивостями він споріднений із збудником марсельської гарячки і дещо менше із збудником кліщового північноазіатського рикетсіозу.
Джерело везикульозного рикетсіозу — хатні миші (Mus musculus) та сірі щури (Rattus norvegicus). Передається інфекція лише трансмісивним шляхом через гамазових кліщів Allodermanyssus sanguineus, рідше — Bdelonyssus bacoti. Р. І. Кисельов довів, що ці кліщі можуть передавати рикетсії трансоваріальним шляхом. Отже, кліщі є не тільки перенощиками, але й резервуаром везикульозного рикетсіозу в природі. Особливо багато кліщів буває у квітні—травні, тому захворюваність серед людей найчастіше спостерігається навесні. Зараження людей відбувається через шкіру внаслідок укусу або роздавлювання дрібних гамазових кліщів і втирання їх вмісту в шкіру разом з рикетсіями, які в них містяться. І. Р. Дробинський вважає, що можливе пероральне зараження людей при випадковому поїданні разом з харчовими продуктами заражених рикетсіями кліщів, а також їх фекалій.
Інкубаційний період при гамазовому рикетсіозі триває 10— 12 днів. Вже за 7—10 днів до початку гарячки на місці укусу кліща з’являється первинний афект у вигляді невеликої червоної ущільненої плями, яка швидко перетворюється в папулу 1-3 мм у діаметрі, оточену червоним обідком. Згодом папула перетворюється у везикулу, наповнену дещо каламутною серозною рідиною. Везикула швидко лопається, залишаючи після себе чорний некротичний струп, який нагадує аналогічне утворення при марсельській гарячці. Через 2—5 днів після того починається гарячка з ознобом, головними і м’язовими болями. Хворі нерідко дуже потіють. На З—4-й день в різних місцях тіла з’являється не дуже рясний висип поліморфного характеру (розеолоподібний, еритематозно-папульозний), що часто нагадує висип при ексудативній поліморфній еритемі, і зрідка — везикульозний висип, який буває при вітряній, а іноді навіть при натуральній віспі. Висип локалізується переважно на тулубі, бічних поверхнях грудної клітки, а також на кінцівках, часто буває на обличчі і волосистій частині голови, рідко на слизових оболонках; на долонях і підошвах майже не спостерігається.
У внутрішніх органах особливих змін не спостерігається. Зміни крові характеризуються лейкопенією з відносним лімфо- і моноцитозом, буває незначна тромбопенія.
Гарячка нерідко супроводиться ранковими ремісіями і через 5- 8 днів поступово проходить. На 10—12-й день висип зникає, лишаючи після себе на тривалий час пігментацію.
Перебіг захворювання звичайно сприятливий і закінчується видужанням хворого. Для діагностики везикульозного рикетсіозу користуються реакцією зв’язування комплементу з антигеном з gamasoxenus murina. В більш пізній період буває позитивною реакція Вейля Фелікса з протеєм ОХ2. У самців морських свинок при внутрішньочеревинному зараженні кров’ю хворих виникає скротальний феномен.
Лікування таке ж саме, як і при висипному тифі.
Профілактика. Проведення широких дератизаційних і дизинсекційних заходів.