Спричиняється аскаридами Ascaris lumbricoides — найбільшими серед нематод, які паразитують у тонкому кишечнику людини. Самиці аскарид досягають 25—З0 см, самці 15—20 см завдовжки (рис. 14). Цей круглий веретеноподібний черв’як, рожевого кольору. Ротовий отвір аскариди оточений трьома губами з хітиновими зубцями по краях, тіло одягнене твердою шкіряно-м’язовою оболонкою.

 

Статевозріла самиця щоденно відкладає 200—240 тис. яєць овальної або круглої форми, одягнених товстою горбастою оболонкою, яка набирає кольору фекалій. Розміри яйця 0,05—0,1 мм завдовжки.

Яйця аскариди виходять з матки самиці в недозрілому стані. Вони не можуть розвиватись у кишечнику людини, а виділяються з фекаліями назовні і розвиваються в грунті, де при сприятливих умовах (вологість, достатній приплив кисню, температура 24— 30° С) дозрівають, в них формується личинка. Таким чином яйця досягають інвазійної стадії. При сприятливих умовах такі яйця можуть зберігати свою життєдіяльність кілька місяців і навіть більше року.

Люди заражаються при проковтуванні дозрілих яєць, що буває при споживанні сирих овочів, зібраних з городів, які угноювались незнешкодженими людськими фекаліями. Рідше аскариди передаються мухами, забрудненими землею руками, через воду, молоко та інші харчові продукти. 

У нижньому відділі тонкого кишечника оболонки проковтнутих яєць руйнуються, личинки виходять з них і далі проходять через кишкову стінку (період міграції), потрапляють у вени кишок, а з них плином крові заносяться через ворітну вену в печінку. Звідси вони проникають у нижню порожнисту вену, далі — в праве серце, а потім через легеневу артерію в легені. Тут личинки проходять через стінки легеневих капілярів у альвеоли, потім в бронхіоли, бронхи і трахею. З трахеї вони разом з мокротинням або їжею потрапляють знов у шлунково-кишковий тракт, у тонких кишках затримуються, ростуть і розвиваються до статевої зрілості самців та самиць.

Весь процес — від моменту gроковтування людиною яйця і до появи у випорожненнях перших відкладених статевозрілою самицею яєць — триває 9—12 тижнів. Аскарида живе близько року (О. Я. Мірецький, В. І. Захаров).

В одного хворого одночасно може паразитувати різна кількість аскарид; це залежить від ступеня поширеності аскаридозу в даній місцевості.    

Дорослі аскариди паразитують у тонкому відділі кишечника, іноді — в дванадцятипалій кишці. Аскариди живляться як кишковим вмістом, так і тканинами поверхневого шару слизової оболонки, а також кров’ю. Личинки аскарид спочатку живляться лише плазмою крові. Личинки, які перебувають в легенях, живляться червонокрівцями. Аскариди живуть у середовищі, майже позбавленому кисню, і обмін речовин в них відбувається за аноксидативним типом (І. І. Іванов).

Патогенна дія аскарид буде різною в періоді міграції личинок у крові та крізь легені і в періоді перебування статевозрілих аскарид у кишечнику (кишкова стадія). Під час міграції аскарид у легенях утворюються так звані еозинофільні інфільтрати, рідше бувають бронхіти, бронхопневмонічні фокуси. В печінці можуть виникати запальні вогнища. У кишковій стадії аскаридозу трапляються механічні ушкодження тканини хазяїна. Дорослі аскариди іноді заповзають у жовчні і панкреатичні протоки та ходи, в шлунок і вище, можуть призвести до закупорки голосової щілини. Відомі випадки, коли величезні клубки з аскарид спричиняли обтурацію просвіту кишок і гостру непрохідність. Крім механічного впливу, може спостерігатись і токсична дія виділюваних аскаридами метаболітів, а також речовин, що утворюються при розкладанні у кишечнику паразитів, які загинули. Клінічна картина при аскаридозі буде різною в період міграції личинок по кровоносній системі і в легенях та в періоді паразитування гельмінтів у кишечнику. Тому прийнято розрізняти три періоди в перебігу аскаридозу: 1) міграційну стадію, 2) кишкову та 3) ускладнення кишкового аскаридозу.

При міграційній (личинковій) стадії аскаридозу клінічні явища в певній мірі зв’язують з явищами алергії. Алергенами, які сенсибілізують організм, є продукти обміну личинок, а також розпаду їх тіл. Клінічно це може виявлятись у виникненні вогнищ інфільтрації в легенях з різною еозинофільною реакцією крові. Вогнищева інфільтрація легенів частіше діагностується при рентгенологічному дослідженні. Вогнища ці нестійкі, особливо при невеликій інвазії, мають мінливу конфігурацію і часто за 3—5 днів зникають. Іноді слідом за зникненням одного вогнища виникає друге, третє і т. д. Температура при цих явищах здебільшого нормальна або субфебрильна. Суб’єктивні відчуття можуть бути незначними або й зовсім відсутні. Часом хворі скаржаться на перевтому, рідше — на невеликий біль у грудях, незначний сухий кашель. При аускультації легенів іноді можна виявити сухі, рідше вогкі хрипи, а також шум тертя плеври. Всі ці зміни істотно не впливають на стан хворих і досить швидко зникають. У періоді міграції личинок спостерігаються явища з боку шкіри, найчастіше у вигляді кропив’янки (уртикарії), рідше — інших висипів. Ці висипи мають алергічне походження.

Кишкова стадія аскаридозу спричиняється паразитуванням статевозрілих аскарид у тонкому відділі кишечника. Захворювання в цьому періоді перебігає по-різному. Нерідко клінічні прояви тут бувають настільки мізерні або неясні, що не привертають до себе уваги ні лікаря, ні самого хворого. В таких випадках говорять про безсимптомний аскаридоз.

Діагноз тут встановлюють або при копроовоскопічному виявленні яєць аскарид, або при спонтанному відходженні аскарид під час дефекації.

Поруч з цим можуть виникати форми з помітними клінічними проявами захворювання. Найчастіше спостерігаються шлунково- кишкові розлади, зокрема диспепсичні явища: втрата або зниження апетиту, нудота, іноді блювання з відходженням аскарид через рот, біль у животі, проноси. Доводилось спостерігати випадки аскаридозу, який супроводиться дизентерієподібними явищами, зокрема частими слизо-кров’янистими випорожненнями, але без тенезмів. У деяких випадках переважають гастритичні явища: нудота, здуття живота, неприємні відчуття в епігастральній ділянці. У дітей спостерігається слинотеча, особливо ночами, скреготіння зубами. При дослідженні шлункового вмісту знаходять зміни шлункової секреції, частіше — зниження кислотності.

Аскаридоз спричиняє перехід гострої дизентерії в хронічну, погіршує перебіг черевного тифу, скарлатини, інфекційного гепатиту. Крім шлунково-кишкових розладів, при аскаридозі можуть спостерігатись явища з боку нервової системи. Вони полягають у проявах дратливості, апатії, скаргах на головні болі, адинамію. У дітей іноді бувають хореоподібні рухи часом судороги, які нагадують епілептичні. Може бути мідріаз або анізокорія.

Ускладнення кишкового аскаридозу мають різний характер. Особливо небезпечний так званий хірургічний аскаридоз: непрохідність кишечника, перфорації кишкової стінки і виразок дванадцятипалої кишки, спричинені аскаридами, завороти кишок. При проникненні аскарид у жовчні ходи спостерігається аскаридоз печінки, внаслідок чого виникають холангіти, холецистити, гепатити, іноді абсцеси печінки. Заповзаючи у голосову щілину, аскариди спричиняють асфіксію. Різка інтоксикація організму продуктами аскарид викликає тяжкі нервові розлади з менінгеальними явищами.

Діагноз аскаридозу встановлюється на підставі знаходження яєць аскарид за допомогою копроовоскопії (мікроскопічне дослідження фекалій). Яєць аскарид не виявляють у фекаліях тоді, коли в кишечнику перебувають недозрілі і старі самиці або лише самі самці. Існують різні методи копроовоскопії — Фюлеборна, Телемана, Калантар’ян, Шульмана, Горкіної тощо.

Лікування аскаридозу. Для лікування найчастіше застосовують препарати піперазину (його солі — піперазину адипінат, піперазину сульфат, піперазинцитрат, піперазинфосфат). Препарат майже нетоксичний (описані лише одиничні випадки скороминучої атаксії). Піперазин активний як до самців, так і самиць будь-якого віку. Дорослим піперазин призначають по 1,5 г двічі на день; дітям до 2 років —0,2 г; до 3 років —0,3 г; до 6 років —0,5 г; до 9 років — 0,75 г; до 14 років — 1 г двічі на день. Лікування триває 2 дні. Деякі автори (М. С. Турчине та ін.) радять лікувати «ударними дозами» — по 4 г раз на день. Але при лікуванні дітей від застосування цього «ударного» засобу слід утримуватись. При закрепах треба призначати проносне. Глистогінний ефект настає на 2—7-й день від початку лікування. Дегельмінтизаційний ефект досягає 70—80%.

Сантонін (алкалоїд з квітів цитварного полину) спричиняє токсичну дію на гангліозні нервові клітини аскарид, внаслідок чого паразит втрачає здатність фіксуватися в кишечнику і після прийому хворим проносного виділяється назовні. Курс лікування дводенний. Напередодні лікування звечора хворому дають сольове проносне. В день лікування вранці хворий приймає 3 рази щогодини по 0,1 г сантоніну. Через годину після третього прийому сантоніну дають сольове проносне, а ще через годину — легкий сніданок. На другий день лікування повторюється в такому ж порядку. Дітям сантонін призначають раз на день — по 0,015 г на рік життя. Дітям до 6 років та ослабленим і виснаженим препарат треба давати тричі на день протягом дня (в інтервалах між прийомами їжі), на ніч — проносне. Лікування також триває  2 дні.
Сантонін — токсичний препарат, впливає на нервову систему та органи чуттів. Від нього може настати ксантопсія (людина бачить все в жовтому світлі), головний біль, пронос, блювання, біль у животі. Препарат протипоказаний при захворюваннях центральної нервової системи, нирок, шлунково-кишкових розладах, гарячковому стані.

Глистогінний ефект при лікуванні сантоніном, згідно з нашими даними, досягається у 68—72% випадків. Контрольне дослідження фекалій на наявність яєць аскарид проводять через тиждень. При наявності яєць лікування сантоніном повторюють не раніш як через 2 тижні після першого курсу. Іноді призначають нафтамон (алкопар) 1—2 дні по 0,5 г 5 разів на день, кисень внутрішньо-шлунково — 600—1500 мл.

Профілактика аскаридозу полягає в організації планового обстеження населення, проведенні масової дегельмінтизації. Фекалі з    виділеними аскаридами потрібно спалювати або знешкоджувати 5% розчином фенолу чи концентрованим розчином хлорного вапна.