Протей — Bacillus proteus vulgaris — частий мешканець кишечника людини і свійських тварин. Може розмножуватись на гниючих речовинах. Вважається умовно патогенним мікроорганізмом. Але при масовому проникненні в кишечник живих протеїв можливі гострі кишкові захворювання типу гастроентериту і гастроентероколіту із загальною реакцією організму. Протей нерідко є причиною гострих шлунково-кишкових розладів у немовлят і дітей молодшого віку.

Етіологія. Протей, В. proteus vulgaris, відкритий у 1885 р. Гаузером, являє собою поліморфну, рухливу грамнегативну паличку, утворює на агарі повзучі амебоподібні колонії.

Епідеміологія. В зв’язку з тим, що протей досить поширений в природі, інфікування ним відбувається постійно і тому само по собі не відіграє звичайної ролі у виникненні захворювань. Для виникнення хвороби потрібне попадання в організм великої кількості мікробів і інтенсивне їх розмноження. Це буває тоді, коли людина споживає недоброякісні продукти, які псуються через порушення санітарно-гігієнічних вимог до виготовлення, транспортування і зберігання їх.

Захворювання іноді може виникати і внаслідок ендогенної інфекції (аутоінфекції), при ослабленні або виснаженні організму, коли протей, перебуваючи в кишечнику, дістає можливість для інтенсивного розмноження і навіть інвазії в кров та метастазування в різні органи й тканини і спричиняє сепсис.

Патогенез протеїзму недостатньо вивчений.

Клініка. Захворювання виникають після короткого (7—20 годин) інкубаційного періоду. З’являється різкий переймистий біль у животі, головний біль, підвищується температура. Випорожнення рідкі, часті, іноді з невеликими домішками слизу. Нерідко пронос зовсім відсутній. Перебіг звичайно сприятливий, і захворювання, як правило, закінчується видужанням. Проте в немовлят може бути більш тяжкий перебіг, з частим блюванням, з болем у животі, виразним метеоризмом, рясними рідкими та частими випорожненнями. Тривалість захворювання 1—2 дні.

Діагноз. Встановлюється, головним чином, на підставі бактеріологічних досліджень фекалій, блювотних мас, промивних вод шлунка. Через 1 —1,5 тижня в крові можна виявити специфічні аглютиніни. Потрібно піддати бактеріологічному дослідженню також підозрілі харчові продукти. Слід мати на увазі, що виділення протея з фекалій і навіть наявність сироваткових антитіл не завжди свідчить про його самостійну роль у виникненні хвороби: це може бути лише проявою дисбактеріозу.

Лікування симптоматичне. Слід промивати шлунок. При значному зневодненні підшкірно і внутрішньовенно потрібно вливати розчини глюкози. В ряді випадків можна досягти певного лікувального ефекту від фуразолідону та ентеросептолу.

Профілактичні заходи подібні до тих, які практикуються при сальмонельозах.

Захворювання, подібні за своїми клінічними та епідеміологічними властивостями, можуть бути спричинені й іншими умовно-патогенними мікробами, зокрема паличкою Моргана, паракишковою паличкою (Е. рагасоїі) тощо.