Найбільш раннім і надійним засобом лабораторної діагностики черевного тифу є посів крові — метод гемокультур. Він особливо цінний у ранньому періоді, коли ще відсутні типові клінічні прояви хвороби. Метод гемокультур був запропонований російським лікарем А. І. Вільчуром. Для посіву беруть з ліктьової вени 5—15 мл крові хворого, яку засівають на 50—100 мл бичачої жовчі, 10% жовчний бульйон або середовище Раппопорта (10% жовчний бульйон з манітом та фуксином). Можна користуватись сухою (порошкоподібною) жовчю, яку перед посівом розводять. При відсутності жовчних середовищ користуються посівом 2—2,5 мл крові на 10 мл стерильної дистильованої води (М. М. Клодницький) або сіють 15—20 мл крові на 200—250 мл водопровідної стерилізованої води (П. О. Самсонов).
Процент позитивних наслідків гемокультур залежить від того, в якому періоді хвороби зроблено посів. Чим раніше від початку захворювання сіють кров, тим частіше одержують позитивні наслідки. На першому тижні хвороби позитивні дані можна одержати в 50—90% випадків. Пізніше частота висівань черевнотифозних мікробів зменшується, але практично позитивні наслідки можна одержати протягом усього гарячкового періоду захворювання. При тяжких формах хвороби збудник виділяється з крові частіше, ніж при легких. Досить часто буває позитивною гемокультура при рецидивах. З появою розеол можна застосовувати посів із них (Куршман, С. І. Ратнер); цей метод має особливе значення при діагностиці черевного тифу наприкінці захворювання, а також тоді, коли потрібно відрізнити черевний тиф від інших «висипних» хвороб. Можна збільшити процент позитивних гемокультур, коли перед забором крові хворому впорснути підшкірно 0,5—1,0 мл 0,1 % розчину адреналіну.
Іноді користуються методом мієлокультур — посівом стернального пунктату (І. Г. Булкіна). З другого тижня хвороби можна застосовувати метод копрокультур (посів фекалій) і уринокультур (посів сечі). Шматок щойно виділених випорожнень емульгують у стерильному фізіологічному розчині й каплю верхнього шару емульсії сіють на щільні кольорові середовища (вісмут-сульфатагар, дезоксихолат-агар, бактоагар Ж, середовища Плоскірьова Ендо та ін.). Одночасно можна робити і посів сечі (50—100 мл), яку збирають у стерильний посуд. Позитивні копро- і уринокультури іноді одержують навіть на першому тижні захворювання. В періоді реконвалесценції з метою виявлення заразоносійства сіють жовч, взяту від хворого за допомогою дуоденального зондування.
Дуже поширені і зручні для лабораторної діагностики черевного тифу серологічні методи дослідження. Перше місце тут належить реакції аглютинації Відаля. Проте вона дає позитивні наслідки не раніш як у кінці першого тижня хвороби, до того ж і в низьких титрах (1 : 100; 1 : 200). В наступні періоди хвороби титр аглютинінів зростає. Позитивна реакція Відаля буває, однак, як в осіб, яким раніше були зроблені запобіжні щеплення проти черевного тифу, так і у хворих на деякі інші хвороби (міліарний туберкульоз, септичний ендокардит, трихінельоз, початковий період висипного тифу). Але в усіх подібних випадках при повторних дослідженнях титр аглютинінів не зростає. Краще ставити реакцію аглютинації з О-антигеном, яка у вакцинованих звичайно буває негативною, а також з Vi-антигеном (ця реакція найбільш специфічна при черевному тифі, при інших захворюваннях її не буває). З інших серологічних методів діагностики черевного тифу надають значення реакції пасивної, або непрямої гемаглютинації, яка побудована на основі того, що баранячі еритроцити або еритроцити людини 0-групи, попередньо оброблені О- або Vi-антигенами, набирають властивості аглютинуватись сироватками черевнотифозних хворих. Мінімальний діагностичний титр 1 : 640, реакція стає позитивною вже з 4—5 дня хвороби.
Для виділення L- та фільтрівних форм черевнотифозних бактерій, матеріал, здобутий від хворого для бактеріологічного обстеження (кров, кал, сеча), сіють на культури мікробів «годувальників», найчастіше — сарцин.
Велике значення має імунолюмінесцентний метод, при якому антигени черевного тифу можуть бути виявлені через 3—24 години. Запропоновані також шкірна діагностична реакція з антигеном Vі та «ебертином», визначення сироваткових імуноглобулінів (К. В. Бунін).