Гельмінтози — захворювання людей, що спричиняються паразитичними червами-гельмінтами (глистами), які перебувають в організмі людини і ведуть паразитичний спосіб життя. Гельмінти відомі людству з глибокої давнини. В Росії і на Україні про хвороби, що спричиняються глистами, сповіщалось ще у XVI—XVII ст. Про роль гельмінтів у виникненні різних захворювань писали С. П. Боткін, В. О. Манассеїн, М. В. Скліфосовський, І. І. Греков та ін.

Зараз відомо понад 160 різних видів гельмінтів людини, з яких понад 60 спостерігається в СРСР. Всіх червів поділяють на чотири типи:

1) плоскі черви (РІаthelmintes);

2) круглі черви (Nemathelmintes);

3) немертини (Nemertinae)

4) кільчасті черви (Аnnelides).

Медичний інтерес являють собою лише представники перших двох типів. Паразити, що належать до типу плоских червів, відносяться до класів стьожкових червів (Сеstoidea) та сисунів (Тгеmathoda). Паразити, що належать до типу круглих червів, входять, головним чином, до класу нематод (Nеmathoda). Всі патогенні глисти — багатоклітинні, мають здовжену форму тіла, органи їх об’єднані в харчову, нервову, видільну і статеву системи.

Паразитування гельмінтів у різних органах і тканинах не є індиферентним для людини. Присутність паразита у тому або іншому органі (ехінокок та цистицерк в мозку, очах, аскариди в жовчних шляхах і т. д.) може спричинити шкідливу механічну дію на цей та сусідні з ним органи. Певний патологічний вплив має також механізм фіксації глиста в організмі, спосіб харчування, в також токсичні продукти, що виділяються з екскретами паразита або утворюються при його загибелі та руйнуванні. В свою чергу організм зараженої людини в залежності від його індивідуальної імунобіологічної реактивності певним чином впливає на біологічний розвиток паразита, його ріст, дозрівання, тривалість інвазії. У процесі паразитування глиста в організмі людини спостерігаються певні фактори імунітету, зокрема сироваткові антитіла (наприклад, при трихінельозі). Може виникнути змінена реактивність організму, що виявляється як в утворенні місцевої алергічної реакції (при ехінококозі, трихінельозі), так і в загальних змінах.

Гельмінти погіршують перебіг гострих інфекційних захворювань. Аскариди, наприклад, негативно впливають на перебіг гострої дизентерії, сприяючи переходу її в затяжну форму, погіршують перебіг скарлатини (В. В. Космачевський), у хворих на черевний тиф сприяють виникненню кишкових кровотеч та перфорацій кишкових виразок. Крім того, глисти бувають провідниками мікробної флори в організмі людини. Личинки аскарид, зокрема, сприяють інвазії сальмонел з кишечника в кров. Токсичні продукти, що виділяються глистами, можуть впливати на кровотворні органи (анемія при паразитуванні широкого лентеця) або діяти невротоксично, спричиняючи судороги епілептоїдного характеру (при аскаридозі, трихоцефальозі), іноді парези. Вважають, що ці явища є наслідком нейрорефлекторних впливів глистів, їх личинок та токсичних продуктів на організм людини (С. П. Боткін). Нейрорефлекторними впливами пояснюють також виникнення гастритів та виразкової хвороби шлунка при тривалому паразитуванні волосоголовця в сліпій кишці (працями школи К. М. Викова доведена можливість одержання рефлексу із слизової оболонки сліпої кишки на шлунок), а також шлункових розладів при паразитуванні гостриків.

Епідеміологія гельмінтозів. Більшість гельмінтів паразитує в кишечнику людини, обираючи при цьому певні його відділи. При кишковій стадії аскаридозу паразити перебувають у тонких кишках, волосоголовець — у сліпій кишці, гострики — в товстому кишечнику. Більшість стьожкових глистів оселяється в кишечнику. Багато трематодів паразитує у печінці та жовчних шляхах, тобто органах, анатомічно і фізіологічно сполучених з кишечником. Заразний матеріал глистів (яйця) виділяється в зовнішнє оточення з фекаліями Тому гельмінти віднесені до кишкових інфекцій (вірніше— інвазій). Лише окремі види паразитів проходять в організм людини іншими шляхами, зокрема анкілостоміди, стронгіліди, шистозоми (крізь шкіру). Але й ці паразити перебувають переважно в кишечнику людини, і яйця їх виділяються також з випорожненнями, що й споріднює їх з іншими представниками кишкових інфекцій та інвазій.
З епідеміологічного погляду всі гельмінтози поділяють на дві групи — біогельмінтози та геогельмінтози. При цьому береться до уваги як особливості біології паразитів, зокрема наявність або відсутність зміни хазяїв паразита, так і шляхи і особливо фактори передавання інвазії.

Біогельмінтози спричиняються біогельмінтами, що розвиваються з участю проміжних хазяїв, в організмі яких проходить личинкова  стадія розвитку паїразита. До біогельмінтів належать: широкий лентець, озброєний та неозброєний ціп’яки, печінковий та котячий двороти, трихінели та ін. Людина заражається біогельмінтами, коли вживає м’ясо тварин або риб, інфікованих личинками гельмінтів. Отже, м’ясо, що йде в їжу, слід піддавати старанній кулінарній обробці.

Геогельмінтози спричиняються геогельмінтами (аскариди, волосоголовці, анкілостоміди), які для свого розвитку не потребують участі проміжних хазяїв; джерелом зараження є інвазована ними людина. Але яйця гельмінтів при безпосередньому передаванні людині від джерела інвазії — зараженої людини — не можуть розвиватись далі. Ці яйця до інвазійної стадії, тобто до того моменту, коли вони будуть здатними розвиватись у тілі людини, повинні «дозрівати» в зовнішньому середовищі, поза організмом хазяїна, найчастіше в грунті (звідси й назва «геогельмінти»), для чого потрібний певний час, тривалість якого залежить від виду паразита.

У поширенні гельмінтозів велику роль відіграє зовнішнє середовище, особливо грунт, який є майже специфічним фактором передавання геогельмінтів. Грунт забруднюється людиною, яка виділяє яйця або личинки паразитів і дорослі гельмінти разом з випорожненнями. Гельмінтози поширені особливо в тих місцях, де для угноєння грунту під овочі використовують людські фекалії; на таких городах яйця гельмінтів можуть зберігатись до часу збирання овочів, тобто до осені.

З поверхні грунту яйця гельмінтів потрапляють на овочі й ягоди, забрудненими зараженим грунтом руками і мухами заносяться й на інші харчові продукти, разом з дощовими або талими водами проникають у джерела водопостачання. При питті такої води відбувається зараження. А личинки анкілостомід з води можуть проходити в організм людини і крізь неушкоджену шкіру.

На поширення гельмінтозів значною мірою впливають професійні фактори. Так, анкілостомідоз досить часто спостерігається серед робітників гірничорудної промисловості, аскаридоз та трихоцефальоз — серед сільського населення, зайнятого городництвом, а також у працівників міського комунального господарства.

Незадовільний санітарний стан населених місць — неудосконаленість або відсутність каналізаційної мережі, асенізація нечистот без попереднього їх знешкодження тощо — також сприяє поширенню гельмінтозів. Санітарний контроль над м’ясом і виробленням м’ясних продуктів запобігає теніїдозам та трихоцефальозу. На поширення останнього значною мірою впливає відсутність боротьби з гризунами (щурами). Певну, іноді значну роль у поширенні гельмінтозів відіграють також побутові фактори. Серед населення, яке вживає недостатньо термічно оброблену рибу, досить часто трапляються дифілоботріоз та опісторхоз.

Праці багатьох вітчизняних гельмінтологів дозволили створити основи організації та проведення ефективної боротьби з гельмінтозами, зокрема академік К. І. Скрябін створив школу радянських гельмінтологів та розробив новий принцип боротьби з гельмінтозами — девастацію.

Серед численних гельмінтозів людини найчастіше трапляються нематодози, які спричиняються паразитами класу нематод:    аскаридоз, трихоцефальоз, ентеробіоз, трихінельоз, анкілостомідози, стронгілоїдоз та багато інших, які трапляються значно рідше.

Досить велика група гельмінтозів спричиняється стьожковими глистами — цестодами: теніїдози (теніоз та теніаринхоз), гіменолепідози, дифілоботріоз, ехінококоз та інші, менш поширені цестодози.

Трематодози — глистяні захворювання, які спричиняються присисними (Тгеmathoda), трапляються рідше. Серед трематодозів найпоширеніший опісторхоз. Інші представники класу трематод (фасціоли тощо) у людини трапляються значно рідше.