Сап— хвороба зоонозного походження, спостерігається серед людей, що мали безпосереднє спілкування з кіньми. Перебігає в гострій або хронічній формі, характеризується ураженнями шкіри, слизових оболонок, м’язів, внутрішніх органів: нерідко набирає септичного характеру.
Етіологія. Збудник сапу — Malleomyces mallei (Леффлер і Шютц— 1882 р.) —паличка з заокругленими кінцями 2-5 м * 0,5-0,8 u, грамнегативна. Зростає на звичайних споживних середовищах з додаванням гліцерину. Типовий ріст бактерії на картоплі що нагадує краплі меду. Патогенний для людини, коней і лабораторних тварин. Добре витримує низьку температуру, в гнійних масах витримує температуру до 100° С і сонячне проміння до 24 годин. Під впливом звичайних дезінфекційних речовин гине.
Епідеміологія. Джерелом інфекції при сапі для людини є коні, рідше осли, мули. Велика рогата худоба в природних умовах на сап не хворіє. В 10% у коней хвороба перебігає гостро і закінчується загибеллю тварин від кількох днів до 2—3 місяців. В інших випадках хвороба в них перебігає хронічно і може тривати до кількох років. Сап, найчастіше — професійне захворювання: хворіють, звичайно, конюхи, ветеринарні та зоотехнічні працівники, ковалі, візники. Зараження людей настає внаслідок спілкування з хворими тваринами: збудники проходять через рот, зовнішні покриви, найчастіше через ушкоджену шкіру і слизові оболонки очей і носа. Людина від людини заражується рідко. Сприйнятливість людей до сапу дуже висока. Збудник сапу може використовуватись, як знаряддя бактеріологічного нападу.
Патогенез і патологічна анатомія. Збудник сапу, проходячи крізь вхідні ворота, утворює там специфічні запальні процеси, причому утворюються гранульоми, які згодом зазнають гнійного розпаду. Звідси збудники поширюються гематогенно, лімфогенно, іноді по бронхах, метастазуючи в різні органи та тканини, в цих місцях утворюються вузлики, що складаються з епітеліоїдних клітин і лейкоцитів: вузлики швидко некротизують і розпадаються. В гострих випадках виникає піємія з утворенням метастатичних абсцесів у м’язах, внутрішніх органах; уражуються опірні органи виникають остеомієліти, артрити, на шкірі — гнійничковий висип, крововиливи. При хронічному сапі утворюються проліферативні вузлики і абсцеси в легенях, селезінці, нирках, а також у шкірі, підшкірній клітковині, слизових оболонках, м’язах. Тривалі напноювальні процеси приводять до кахексії, амілоїдозу внутрішніх органів або до загострення септичного процесу.
Клініка. Інкубаційний період при гострому сапі дорівнює 1—5 дням. Розрізняють гострий і хронічний сап.
Гострий сап характеризується гарячкою, м’язовими болями, розбитістю. У воротах інфекції утворюються червона папула, оточена зоною почервоніння. Згодом папула перетворюється на геморагічну пустулу, яка за 1—2 дні проривається з утворенням виразки з підритими краями та «сальним» дном. Нерідко виникає регіонарний лімфангоїт та лімфаденіт. На 5—7 дні гарячка підсилюється, на шкірі з’являються множинні папули з наступним їх перетворенням у геморагічні везикули і пустули: вони виникають і на слизових оболонках з перетворенням у виразки. При локалізації висипів у носовій порожнині виділяється слизово-гнійна або сукровична рідина. Такі зміни виникають також у ротовій порожнині, рідше на кон’юнктиві очей. Утворюються абсцеси в м’язах особливо литкових. В легенях — повзучі плевропневмонії. М’язові абсцеси самовільно прориваються з утворенням нориць Порушується серцево-судина діяльність, ослаблюються серцеві тони, виникає колапс. Печінка і селезінка збільшені. За 1 - 2 тижні, як правило, настає смерть.
Хронічний сап характеризується повільним розвитком проявів хвороби зі зміною ремісій і загострень. На шкірі утворюються множинні пустулки, які перетворюються у виразки, в м’язах «холодні» абсцеси, які прориваючись, утворюють нориці, що довго не загоюються. Часто виникає зливна повзуча абсцедуюча плевропневмонія, остеомієліти, гнійні артрити. Хвороба триває до 2-3 років і в 50% випадків закінчується смертю від кахексії.
Діагностика. Найчастіше користуються серологічними методами дослідження (реакціями зв’язування комплементу і конглютинації), остання має діагностичний титр не нижче 1 : 1500. Користуються також біопробою — введенням патологічного матеріалу самцям морських свинок (інтраперитонеально). Через кілька днів у тварин виникає скротальний феномен (феномен Штрауса). Можна ставити для діагностики сапу шкірну пробу (як при реакції Пірке). Виділення культури збудника шляхом посіву патологічного матеріалу на картоплю, гліцеринові агар і бульйон провадять рідко.
Хворі ізолюються в бокси або окремі палати. Потрібна поточна дезинфекція.
Лікування в основному симптоматичне. Ефективність антибіотиків (стрептоміцин, канаміцин) сумнівна.
Профілактика сапу зводиться до застосування ветеринарно- санітарних міроприємств.