Доброякісні атипові форми малярії найчастіше виникають при віддалених (пізніх) рецидивах хвороби, особливо весняних. Грипоподібна її форма характеризується нетривалою гарячкою, невеликим ознобом, м’язовими болями і порівняно невисокою температурою. Абортивна форма перебігає у вигляді типового приступу малярії без наступних приступів, хвороба припиняється спонтанно. Афебрильна форма характеризується приступами ознобу, який не переходить у гарячку; температура не підвищується або буває в межах субфебрильної. При всіх цих формах гепатолієнальний синдром та інші типові об’єктивні ознаки хвороби не завжди бувають. Отже, діагноз встановлюється на підставі паразитоскопії крові та анамнестичних й епідеміологічних даних.

Злоякісна тифоподібна форма малярії характеризується довготривалою неправильною гарячкою, іноді ремітуючою або навіть постійною, виразними явищами інтоксикації, затьмаренням свідомості, маренням. Можуть бути еритематозні або уртикарні висипи. Гепатолієнальний синдром тут виражений нечітко.

При септичній формі гарячка має або постійний, або гектичний характер. З’являється геморагічний синдром (підшкірні крововиливи, геморагічний висип, геморагічні енантеми, носові, шлункові, рідше легеневі кровотечі, гематурія і т. ін.), виникають виразні явища загальної інтоксикації.

Алгідна форма дещо нагадує алгідну стадію холери. Ця форма малярії характеризується профузними проносами, блюванням, явищами серцево-судинних розладів, судорогами, охолодженням шкіри, ціанозом.

Дуже небезпечна коматозна форма малярії. При ній розрізняють три послідовні фази, або стадії, перебігу: прекоматозну, сопорозну і стадію повної коми.

1. Прекоматозна (сомнолентна) стадія характеризується сонливістю, адинамією; хворі мляві, неохоче відповідають на запитання. Свідомість і сухожилкові рефлекси у них зберігаються.

2. Сопорозна стадія. Хворий лежить нерухомо, пасивно, вираз обличчя в нього байдужий, іноді навіть маскоподібний, шкірні рефлекси знижені, м’язовий тонус дещо посилений, можуть спостерігатись клонуси стоп та надколінників, сухожилкові рефлекси спочатку підвищені, але згодом знижуються. Часом виникають епілептиформні судороги, менінгеальні симптоми, патологічні рефлекси.

3. Останній, термінальний період — стадія повної коми. Хворий лежить пасивно в непритомному стані, обличчя маскоподібне, очі напіввідкриті, каламутні, іноді запалі, рефлекси ледве викликаються, а пізніше зовсім зникають. Може виникнути набряк легенів. Шкіра, особливо на обличчі, блідо-жовта, нерідко іктерична. Язик сухий, обкладений. Ковтання утруднене. Селезінка і печінка звичайно збільшені, але пальпація їх утруднена через здутість живота. Гарячка непостійна. Основною ознакою при комі є велика кількість паразитів у крові.

Малярійна кома виникає, головним чином, при зараженні збудником тропічної малярії — PI. falciparum, іноді при триденній малярії.

Кома здебільшого спостерігається при свіжих формах малярії і дуже рідко при рецидивах. При тропічній малярії кома буває тоді, коли у периферичній крові, на відміну від інших форм хвороби, спостерігаються також зрілі пігментовані шизонти і морула. Летальність досягає 50—100%. Всі перелічені злоякісні форми захворювання спричиняються, як правило, збудниками тропічної малярії.

Блискавична форма, на відміну від попередніх, викликається збудниками триденної малярії. Трапляється вона переважно в дітей віком від 4 до 15 років, найчастіше навесні, під час весняних рецидивів, або у випадках з довготривалою інкубацією. При блискавичній формі малярії раптово підвищується температура, з’являється інтенсивний головний біль, блювання, судороги, свідомість втрачається. За 5—6 годин настає смерть.

При органопатологічних формах малярії клінічні прояви в окремих органах переважають над загальними явищами хвороби. Це найчастіше малярійні нефрити, гепатити, рідше — пневмонії. Спостерігаються також форми малярії з переважним ураженням нервової системи. Крім згаданих вище коматозної та блискавичної форм малярії, для яких також провідними є явища з боку центральної нервової системи (прояви специфічного малярійного енцефаліту, розлади кровообігу центральної нервової системи внаслідок механічного порушення прохідності мозкових судин), можуть спостерігатись і інші ураження нервової системи: малярійні менінгіти серозного або геморагічного характеру, неврити зорового та слухового нервів. Діагноз органопатологічних форм малярії ставлять лише на підставі анамнестичних і епідеміологічних даних, а також даних паразитоскопічного дослідження. Шлунково-кишкову форму малярії, яку виділяли раніше в окрему форму і яка іноді нагадує дизентерію, зараз розцінюють як «інфекцію-мікст», тобто малярію, ускладнену дизентерійною інфекцією.

Парамалярійні захворювання зв’язані з малярією, але зміни,  що при них виникають, тривають і після закінчення інфекційного процесу та зникнення паразитів з організму. Це — анемії, нерідко із злоякісним перебігом, цироз печінки, спленомегалічний цироз типу Банті. Спостерігаються також ураження нервової, частіше периферичної системи (невралгії, радикуліти, неврити). В осіб, які перенесли малярію з ураженням центральної нервової системи (кома, енцефаліт), може надовго залишитись астенічний стан, психоз.

Одне з ускладнень малярії, так звана гемоглобінурійна гарячка, трапляється, головним чином, у хворих із задавненою малярією,  які безладно лікувались хініном. Це ускладнення виникає звичайно в апіректичному періоді хвороби. Спочатку з’являється озноб, раптово підвищується температура до 40° С, виникає біль у животі,  гикавка, часте блювання, шкіра набирає інтенсивного жовтяничного забарвлення, сеча стає темно-червоною, майже чорною, кількість її значно зменшується, може настати анурія. Гемоглобінурійна гарячка виникає внаслідок масового гемолізу як уражених, так і неуражених плазмодіями еритроцитів. Вважають, що цей гемоліз з’являється тому, що хінін провокує масове виходження  гемолізинів з органів ретикулоендотеліальної системи в кров’яне русло. При цьому ускладненні в сечі спостерігається багато гемоглобіну як в чистому вигляді, так і у вигляді його похідного продукту — метгемоглобіну.

Гемоглобінурійна гарячка іноді може перебігати блискавично, нерідко призводить до смерті.

Діагностика. Для діагностики малярії потрібно враховувати епідеміологічні дані, зокрема пору року, наявність ендемічної  малярії в даній місцевості, анамнестичні відомості (можливість рецидиву перенесеної раніше малярії), типові гарячкові приступи,  які чергуються з апірексіями. Вирішується діагноз малярії на підставі паразитоскопії мазка та товстої краплі, забарвлених за Романовським. «Немає випадків активної гарячкової малярії без виявлених паразитів у крові»,— справедливо зауважує Є. М. Тарєєв. Відсутність паразитів в препаратах крові хворого на малярію свідчить про неретельність проведеного дослідження або недостатню кваліфікацію лаборанта. Іноді для того, щоб знайти паразитів, у треба довго оглядати кілька препаратів. Збудників триденної та  чотириденної малярії можна виявити в периферичній крові як під  час приступів, так і в дні апірексії. Легше виявити паразитів у товстій краплі, де є більше крові, ніж зробити це у мазку, але в мазку зберігається будова еритроцитів. Розглядаючи мазок, можна порівнювати розміри уражених і неуражених еритроцитів (що типове Для РI. vivax), помітити зернистість в них, підрахувати кількість паразитів в одному еритроциті.

Щодо РI. falciparum, то в периферичній крові можна виявити . тільки кільця і гамонти цього плазхмодія. Однак при встановленні Діагнозу тропічної малярії кров треба брати під час гарячки, бо кілець PI. falciparum в апіректичному періоді у периферичній крові мало і знайти їх нелегко.

При «холодному» (безсимптомному) паразитоносійстві збудників триденної і чотириденної малярії в крові одночасно спостерігаються безстатеві форми і гамонти. У «холодних» носіїв PL falciparum в крові виявляються лише гамонти.

Диференціальна діагностика. Типові форми малярії здебільшого розпізнаються вірно і не вимагають диференціальної діагностики. Проте іноді інтермітуюча гарячка, що є типовою для малярії, буває і при деяких інших хворобах: сепсисі, пієліті, бруцельозі, черевному тифі (форми Еллера), п’ятиденній гарячці. На початку захворювання, коли гарячка ще не набере правильного інтермітуючого характеру і буває більш тривалою, малярію можна сплутати з деякими формами черевного тифу, грипом, висипним та поворотним тифами, гарячкою папатачі, міліарним туберкульозом. Коматозна малярія нагадує коми, що виникають при інших хворобах (гостра дистрофія печінки, діабет, уремія, холера, менінго-енцефаліти та ін.).

Сепсис, як і малярія, характеризується швидким підвищенням температури, ознобами, потінням. Особливо важко диференціювати з сепсисом септичну атипову форму малярії, що супроводиться, як і сепсис, геморагічними явищами.

Важливим тут буде виявлення воріт септичної інфекції та первинного вогнища септичного розмноження (Шоттмюллер), а саме: ендокардиту, тромбофлебіту, тонзиліту, лімфаденіту та лімфангоїту, септичних вогнищ порожнистих органів (матка, жовчний міхур, сечовивідні шляхи, порожнини абсцесів і т. ін.). Вирішують діагноз позитивні дані гемокультури (при сепсисі) і паразитоскопії крові (при малярії). Крім того, для сепсису типова картина білої крові (високий лейкоцитоз, значне зрушення нейтрофілів вліво).

Пієліт часто супроводжується ознобами, інтермітуючою гарячкою; збільшення лівої нирки при піонефрозі та калькульозному пієліті стимулює збільшену селезінку. Дослідження сечі (піурія, альбумінурія, наявність «хвостатих клітин» ниркової миски), телеграфічні дослідження можуть вирішити діагноз цього захворювання.

Папатачі (москітно, гарячка), як і малярія, супроводиться головним болем, швидким підвищенням температури, болем у попереку. Але при папатачі спостерігається лише один гарячковий приступ, немає ознобу і потіння, селезінка і печінка не збільшені, наявні очні симптоми Таусіга і Піка. Вирішує питання паразитоскопія крові.

П'ятиденна гарячка (волинська) характеризується більш тривалими, ніж при малярії, апіректичними періодами, трапляється частіше в холодні пори року, не супроводжується анемією.

Висипний тиф характеризується появою на 4—5-й день типового еритематозно-розеолоподібного та петехіального висипу, відсутністю гарячкових ремісій, певними даними серологічних досліджень (реакція аглютинації з рикетсіями, реакція зв’язування комплементу).

Міліарний туберкульоз іноді може нагадувати деякі атипові форми малярії (тифоподібна та ін.) Для цього захворювання, крім спільних з малярією ознак (іноді гектична гарячка, потіння, збільшення селезінки), характерні велика задишка, ціаноз, лейкопенія з нейтрофільозом, відсутність прискореної РОЕ та анемізаії. Вирішують діагноз рентгенографічні дослідження (для міліарного туберкульозу) і паразитоскопія крові (для малярії).

Грип відрізняється від грипоподібної форми малярії катаральними змінами у верхніх дихальних шляхах, «грипозним зівом» (плямиста гіперемія і зернистість м’якого піднебіння).

Діагноз коматозної малярії треба встановлювати невідкладно, не гаючи часу. Уремінна (азотемічна) кома відрізняється від малярійної блідістю обличчя, гучним диханням, запахом  сечовини рота, звуженням зіниць, високим кров’яним тиском, збільшенням залишкового азоту в крові. При діабетичній комі мають значення дані анамнезу, поліурія, полідипсія, запах ацетону з рота, м якість очних яблук, цегляно-червоний колір обличчя, велике кусмаулівське дихання, в сечі — цукор, ацетон, ацетооцтова та бета-оксимасляна кислоти, високий вміст цукру в крові. Печінкова (гепатаргічна) кома виникає при гострій дистрофії печінки, зокрема при інфекційному і токсичних гепатитах (отруєння грибами, хлороформом, новарсенолом). Ця кома відрізняється від малярійної більш інтенсивною жовтяницею («шафранова жовтяниця»), зменшенням печінки, типовим запахом сирої печінки з рота, гіпербілірубінемією; сеча містить лейцин та тирозин і має темний пивний колір.

Кома при гострих розладах мозкового кровообігу (крововиливи в мозок, тромбози мозкових судин і т. ін.) характеризується почервонінням обличчя, паралічами черепномозкових нервів, нерідко геміплегією на боці, протилежному вогнищу ураження мозку, пірамідними ознаками, підвищенням артеріального тиску, напруженням і сповільненням пульсу. Кома при енцефалітах різної етіології супроводжується також, залежно від локалізації ділянок ураження, паралічами, ураженнями черепномозкових нервів, патологічними рефлексами. Все це нетипове або малотипове для малярії. В сумнівних випадках діагноз малярії вирішують дані паразитоскопп крові.

Лікування. Хворих на малярію під час гарячкових приступів краще госпіталізувати і лікувати в стаціонарних умовах. Лікування повинно бути спрямоване як на купірування гострих приступів, так і на запобігання раннім і віддаленим рецидивам, ліквідацію гамонтоносійства і нормалізацію порушених функцій організму.

Для руйнування безстатевих форм малярійних паразитів — еритроцитарних шизонтів, розмноження яких спричиняє гарячкові приступи і інші прояви малярії, призначають гемошизонтотропні препарати. До них належать 4-амінохінолінові похідні: делагіл (хлорохін), акрихін та бігумаль, а також (рідше)—хлоридин.
 Останні два препарати впливають також на спорогонію (споронтоцидна дія).

Для впливу на тканинні стадії паразитів потрібні препарати гістошизонтотропної дії. До них належать 8-амінохінолінові похідні: хіноцид та примахін. Лікування протималярійними препаратами слід розпочинати негайно після встановлення діагнозу малярії. Найкраще призначати делагіл (хлорохін), який швидко знищує паразитів у крові і припиняє приступи. Лікування триває З дні: в перший по 0,5 г двічі на день з інтервалом 5—6 годин, в наступні два дні по 0,5 г один раз. При тяжких формах малярії (непритомний стан, стійке блювання), делагіл (хлорохін) вводять парентерально: 10—20 мл 5% розчину делагілу на добу. При малярійній комі цей розчин впорскується внутрішньовенно з 5—10 мл 40% розчину глюкози (повільно, протягом 3—5 хвилин), або крапельно з 100 мл ізотонічного розчину глюкози, або натрію хлориду. При відсутності делагілу можна призначати акрихін та бігумаль протягом 5 днів, по 0,3 г в день. В перший день можна подвоїти добову дозу (по 0,3 г двічі на день з 6-годинними інтервалами), в наступні 4 дні — по 0,3 г один раз на день. При тяжких формах акрихін (4% розчин) у кількості 2,5 мл впорскується внутрішньовенно і одночасно 5 мл — внутрішньом’язово; бігумаль — 1% розчин хлоридноводневої солі 10—15 мл, або 2% розчин оцетокислої солі: 5—7,5 мл внутрішньом’язово.

При цих формах призначають також 4 мл 25% розчину хлоридноводневого хініну, або 2 мл 50% розчину двохлоридноводневого хініну глибоко в підшкірну клітковину. При тропічній малярії хінін не призначають (можлива гемоглобінурійна гарячка).

Одразу після закінчення лікування делагілом, акрихіном або бігумалем призначають хіноцид протягом 14 днів по 0,02 г на добу, або 10 днів по 0,03 г на добу, або примахін по 0,015 г на добу протягом 14 днів. При тяжких формах хвороби, крім хіміотерапевтичного лікування, слід призначати серцеві препарати: кофеїн, кордіамін, норадреналін, кортикостероїди, при судорогах — аміназин, андаксин.

При блискавичних формах хвороби призначають таке саме лікування, як і при комі.

Профілактика. Хворих та гамонтоносіїв треба своєчасно виявляти і ретельно лікувати. Малярійних комарів в імагінальній стадії необхідно знищувати за допомогою інсектицидних речовин. Для захисту людей від укусів комарів слід засітчувати вікна, дверні отвори, робити над ліжкові сіткові намети, застосовувати відлякуючи речовини — репеленти (диметилфталат, репудин та ін.). Щоб перешкодити розмноженню комарів, у заболочених місцевостях здійснюють гідромеліоративні роботи, нафтування водоймищ або розпорошення ларвицидів. Корисна зоопрофілактика — розміщення худоби на шляху від місць виплоду комарів до людських жител, тоді комари осідатимуть у приміщеннях для тварин і до людських жител не прилітатимуть.

При виїзді здорових громадян СРСР в країни, де малярія ще поширена (Африка, Південно-Східна Азія та ін.), застосовують заходи хіміопрофілактики. Розпочинають її за 3 дні до прибуття в малярійну місцевість і закінчують через 2 тижні після того, як залишають цю місцевість. Хіміопрофілактика здорових полягає в тому, що їм дають делагіл по 0,25 а або бігумаль чи акрихін по 0,2 г 2 рази на тиждень.